Поняття та види робочого часу за Трудовим кодексом

Неповний робочий час

Третім є вид неповного робочого часу за Трудовим кодексом. При цьому за основу розрахунку береться нормальний робочий час. Вона складає 40 годин в тиждень. При цьому неповний час буде менше цього значення. Для цього між роботодавцем і претендентом на робоче місце полягає договір. У ньому вказується, що працівник буде виконувати покладені на нього обов’язки протягом неповного часу. Роботодавець не має права в односторонньому порядку встановити такий графік. У разі простою виробництва або інших подібних ситуацій співробітник вправі вимагати повної оплати своєї праці, в тому числі за години, які не були відпрацьовані не з його вини.

Якщо роботодавець бажає змінити графік для персоналу, він сповіщає їх про це в письмовому порядку не пізніше, ніж за 2 місяці до запровадження такого режиму. Якщо працівник не згоден працювати на таких умовах, то з ним розривається договір за ст. 81 з наданням йому гарантій, компенсацій.

Особливості встановлення неповного робочого часу

Роботодавець зобов’язаний брати на неповний робочий день наступних осіб:

• вагітних;
• опікуна або піклувальника дитини віком до 14 років або дитини-інваліда віком до 18 років;
• особи, які здійснюють медичний догляд за членами своєї родини (за висновком медичного закладу).

Такі співробітники направляють письмове заяву роботодавцю. На основі цього їм надається неповний робочий день. При цьому кількість відпрацьованих годин за день скорочується до 4. Також можна надавати додаткові вихідні. При цьому не можна скорочувати тривалість відпустки, обчислення стажу.

Оплата за роботу за неповного режиму оплачується пропорційно відпрацьованим годинам. Відпускні також нараховуються на основі даних про кількість відпрацьованого часу за рік.