Неприпустимі докази в кримінальному процесі: основні ознаки і види

Збір доказів вважається обов’язковим етапом кримінального провадження. Зазвичай цим займається слідчий або дізнавач. У законодавстві встановлені правила, у відповідності з якими уповноважений службовець збирає докази. У випадку їх порушення отримані матеріали і відомості не будуть долучені до справи. Розглянемо, що собою представляють допустимі і неприпустимі докази в кримінальному процесі.

Загальні відомості

Поняття неприпустимих доказів у кримінальному процесі розкривається в КПК. У 75 статті наводиться їх характеристика, а також відкритий їх перелік. Неприпустимі докази в кримінальному процесі – це матеріали і відомості, отримані з порушенням приписів, встановлених КПК. Вони не володіють юридичною силою. Такі матеріали не можуть використовуватися в основі обвинувачення і при доведенні будь-якого обставини, закріпленого статтею 73 КПК.

Перелік

У частині 2 статті 75 законодавець наводить деякі категорії відомостей, які виступають як неприпустимі докази в кримінальному процесі. Серед них:

Показання свідка, який не може назвати джерело інформації.

Відомості, отримані від обвинуваченого/підозрюваного у відсутності захисника (у тому числі при відмові від нього) до початку слухань, не підтверджені зазначеними особами у засіданні.

Показання свідка/потерпілого, засновані на припущеннях, чутках, припущеннях.

Інші відомості, отримані з порушенням приписів КПК.

Роз’яснення

Як видно з ст. 75, допустимістю слід визнавати відповідність доказів вимогам, встановленим в КПК. Зокрема, мова про належній процесуальній формі. Відступ від неї може призвести до позбавлення відомостей і матеріалів, зібраних в ході виробництва, юридичної сили і неможливості їх подальшого застосування стороною обвинувачення.

Частина перша статті 75 вказує, що в якості підстави визнання доказів неприпустимими в кримінальному процесі виступає їх невідповідність КПК. Між тим, у Конституції передбачено додаткове обставина. Зокрема, в ст. 50 (ч. 2) вказується, що матеріали і відомості, отримані з порушенням федерального законодавства, також розглядаються як неприпустимі докази.

У кримінальному процесі при виникненні колізії конституційна норма буде мати перевагу. У зв’язку з цим, на думку ряду юристів, положення частини 1 статті 75 КПК необхідно тлумачити розширено.

Приклад

Припустимо, оперативні співробітники здійснили контрольну закупівлю наркотичної речовини з проникненням в приміщення всупереч волі проживаючих у ньому громадян без отримання на це дозволу судової інстанції. Відповідну вимогу встановлює стаття 8 ФЗ “Про оперативної діяльності”.

Якщо наркотичну речовину, а також грошові банкноти, виявлені в приміщенні, були оглянуті з виконанням процесуальних правил, то, за змістом частини 1 статті 75 КПК, їх слід вважати допустимими. По суті, формально вимоги Кодексу порушені не були.

Між тим, вчинені дії суперечать приписам зазначеного ФЗ. Відповідно, виявлені предмети виступають як неприпустимі докази. У кримінальному процесі важливо дотримання всіх процедур, передбачених законодавством. В іншому випадку можливі випадки порушення конституційних прав і свобод особистості.

Відсутність захисника

У частині другій міститься відкритий перелік обставин отримання інформації та матеріалів у ході попереднього розслідування, тягнуть за собою визнання доказів недопустимими.

У кримінальному процесі є одним з найважливіших принципів є дотримання прав і свобод громадянина. Законодавство надає особі можливість скористатися допомогою захисника. Громадянин може реалізувати це право або відмовитися від цього.

Свідчення, які дає підозрюваний/обвинувачений, повинні бути підтверджені ним у судовому засіданні. Ця вимога спрямована на запобігання самообмови, недопущення згоди з обвинуваченням під впливом психічного або фізичного впливу.

Умова відсутності адвоката поширюється на випадки, коли особа відмовилася від нього. Це створює певні перешкоди для недобросовісних службовців, які намагаються схилити обвинуваченого/підозрюваного до нібито добровільним волевиявленням не використати допомогу захисника.

Достовірність відомостей

Розглядаючи неприпустимі докази в кримінальному процесі, ознаки цих відомостей і матеріалів, слід звернути увагу на характеристику їх джерел. Про це йдеться в п. 2 частини другої статті 75. У нормі вказано, що не можуть прийматися як підтвердження тих чи інших обставин події відомості, отримані від потерпілого/свідка і засновані на чутках, здогадках, припущеннях.

Це припис вказує на те, що юридичну силу мають тільки дані про конкретні факти, що мали місце. Тобто суб’єкт повинен бути твердо впевнений в достовірності своїх відомостей. Інформацію, засновану на здогадах, чутках, а також взяту з джерел, походження яких громадянин описати не може, дуже складно перевірити. Навряд чи в рамках розгляду її можна вважати надійною.

Нюанс

Аналізуючи неприпустимі докази в кримінальному процесі, основні ознаки таких відомостей, передбачені законодавством, необхідно звернути увагу на один важливий момент. У пункті другому ч. 2 статті 75 показання свідка, взяті з джерела, походження якого він описати не може, не приймаються при розгляді справи.

Між тим для потерпілого таке обмеження не встановлюється. Відсутність відповідної вказівки в нормі, ймовірно, обумовлюється тим, що потерпілий сам є першоджерелом інформації. Відповідно, він навряд чи зможе давати свідчення за чутками.

Спірні моменти

У пункті третьому 2 частини статті 75 КПК передбачено, що інші, крім описаних вище, матеріали і відомості, отримані з порушенням приписів Кодексу, визнаються неприпустимими.

Поширена думка, що будь-який відступ від процедурних правил, що відносяться до збиранню і перевірці інформації, призводить до втрати нею своєї юридичної сили. Між тим, необхідно розуміти, що в розглянутій нормі мова ведеться про порушення Кодексу в цілому, але не конкретних його положень.

Якщо законодавство передбачає способи і засоби, за допомогою яких можна запобігти визнання доказів неприпустимими в кримінальному процесі, підтвердивши, що допущені порушення не зробили істотного впливу на дотримання принципів виробництва, при ефективному їх застосування не можна говорити, що матеріали та дані використовувалися для посвідчення тих чи інших фактів неправомірно.

Наприклад, слідчий не попередив свідка про право не давати проти себе і близьких свідчення. Це дія, безумовно, порушує встановлені процедурні правила. Якщо ж буде доведено (поясненнями свідка в тому числі), що цей факт ніяк не вплинув на добровільність показань і, відповідно, на збереження рівності учасників процесу, суд може визнати отримані відомості правомірними та такими, що мають значення для справи.

Переборні і опровержимые порушення

В якості них виступають дії, результати яких можна виправити. Якщо ж буде встановлено, що недотримання процедури призвело до дійсного порушення принципу змагальності, отримані в ході неї відомості і матеріали необхідно вважати юридично нікчемними.

Відповідно, вчинені дії є непереборні. До них, наприклад, можна віднести отримання показань від свідка з застосуванням до нього насильницьких дій, тортур, при жорстокому поводженні з ним, таким, що принижує його гідність і честь.

Такі дії не відповідають вимогам справедливості, рівності сторін. При цьому не всі порушення, в тому числі і непереборні, допущені при виробництві, вважаються суттєвими при отриманні доказів.

Наприклад, присутність осіб, що не досягли 16 років, на слуханні по справі розглядається як недотримання вимог законодавства. При цьому дане порушення не має значення для процедури отримання необхідних для виробництва інформації.

Неприпустимі докази в кримінальному процесі: види

На думку юристів, в якості відомостей, які не можуть прийматися до уваги в рамках провадження у справі, виступає інформація, отримана з:

Застосуванням психологічного або фізичного насильства до суб’єкта, а також методів, які здатні порушити здатність особи до адекватного сприйняття того, що відбувається і прийняття рішень.

Прямим введенням в оману щодо прав громадянина. До цієї категорії порушень слід віднести також замовчування про юридично можливості у ситуаціях, коли без їх роз’яснення забезпечення рівності сторін неможливо.

Обмеженням при доказуванні обставин виробництва вивченням похідних джерел інформації при наявності можливості надати інформацію з першоджерела. В даному випадку також порушується рівність суб’єкта, проти якого направлені неприпустимі докази в кримінальному процесі. Судова практика виходить з того, що перевірка інформації з похідних джерел вельми скрутна. Відповідно, не можна достовірно встановити правдивість відомостей. Наприклад, оголошення протоколу допиту, проведеного зі свідком, замість безпосереднього опитування позбавляє іншого учасника виробництва можливості задати цій особі запитання.

Додатково

Відомості, зібрані уповноваженими службовцями, щодо яких можуть бути заявлені відводи в силу обставин, що мають істотне значення для продовження виробництва, також розглядаються як неприпустимі докази в кримінальному процесі.

Судова практика виходить з того, що суб’єктний склад правовідносин повинен бути належним. Відвід комусь із учасників виробництва можна заявити з різних причин.

Наприклад, якщо особа має зацікавленість у результаті справи. Крім того, у разі неправомірного зміни суб’єктного складу, здатного порушити баланс на користь кого-небудь з учасників, відомості, зібрані після цього, розглядаються як неприпустимі докази.

Правила

У чинному КПК передбачено порядок визнання доказів недопустимими. В кримінальному процесі всі учасники володіють певними правами. У їх числі – можливість заявляти клопотання. По 88 статті, за наявності відповідних обставин, слідчий, прокурор, дізнавач повинні дотримати порядок визнання доказів недопустимими.

У кримінальному процесі клопотання вважається основним чинником, що запускає цю процедуру. Його може подати обвинувачений або підозрюваний. Крім цього, прокурор, дізнавач або слідчий можуть проявити власну ініціативу, якщо мають сумніви у дотриманні процедур при добуванні інформації.

Результати порушень

Які наслідки визнання доказів неприпустимими в кримінальному процесі? Як вище було сказано, матеріали і відомості, зібрані з порушенням правил, втрачають свою юридичну силу. Це, в свою чергу, тягне за собою виключення неприпустимих доказів.

В кримінальному процесі ті суб’єкти, що беруть у ньому участь, мають право оскаржити дії/бездіяльності та рішення уповноважених службовців, у тому числі пов’язані з залученням матеріалів, зібраних незаконним способом.

Представляється, що можна оскаржити відмову в задоволенні прохання (клопотання) про витребування відомостей, що прямо відносяться до виробництва.

Критерії правомірності

Допустимість доказів визначається за такими показниками:

Відомості отримані належним особою. Йдеться, зокрема, про суб’єкта, наділена повноваженнями здійснювати процесуальні дії.

Інформація отримана з належного джерела.

Здійснено законну дію, спрямоване на збір відомостей.

Дотриманий процесуальний порядок слідчого або судового заходи.

Неналежний суб’єкт

В КПК закріплено вичерпний список осіб, які мають повноваження збирати докази. До них відносять слідчого, захисника, дізнавача, прокурора. У списку також є суд. Відповідно до матеріалів справи не можуть долучатися протоколи слідчих заходів, якщо відсутня постанова про:

Прийняття службовцям справи до провадження.

Створення слідчої бригади (групи).

Передачу справи іншому уповноваженому органу.

Неприпустимими вважаються докази, якщо:

Відсутнє окреме доручення іншому уповноваженому службовця на виробництво слідчої дії.

Діяльність дізнавача велася без порушення справи.

Перевірка матеріалів здійснювалася більше 10 діб.

Були допущені порушення принципів підслідності/підсудності.

Неналежний джерело

Неприпустимими вважаються відомості, отримані:

Від особи, не здатної адекватно сприймати те, що відбувається, в силу своїх психічних або фізичних особливостей.

Від суб’єкта, який не може вказати джерело отримання інформації.

Від неповнолітніх 14-16 років, допитаних відсутність педагога.

Без попередження родичів громадянина про права, закріплених статтею 51 Конституції.

Від особи, допитаного як свідка, якщо воно залучено до справи в статусі підозрюваного.

Без перевірки особистості громадянина.

Неналежним джерелом також будуть вважатися письмові пояснення, заяви, завірені нотаріально, в тому числі, якщо за правилами КПК відомості повинні фіксуватися в протоколі.

Висновок експерта

У ряді випадків результати досліджень можуть бути визнані як неприпустимі докази. Така ситуація має місце, якщо експерт:

Підлягає відводу у зв’язку з некомпетентністю.

Вийшов за рамки своїх знань.

Не був попереджений про відповідальність за надання завідомо неправдивого акту (висновку).

Брав участь у виробництві у якості фахівця, раніше здійснював ревізію або іншу зацікавленість у результаті справи.

Вилучення документів

Вилучення з матеріалів виробництва підлягають протоколи про:

Добровільної видачі, якщо вони оформлені замість акта виїмки.

Вилучення, якщо вони складені замість протоколів обшуку.

Перевірці показань на місці, якщо повинні бути заповнені акти огляду з участю свідка, обвинуваченого, підозрюваного або слідчого експерименту.

Висновки

В даний час випускається досить багато видань, в яких розглядаються неприпустимі докази в кримінальному процесі (підручник під ред. Калиновського і Смирнова, наприклад). Як правило, в них містяться спеціальні розділи, присвячені проблемі збору і долучення відомостей і матеріалів до справи.

Крім цього, автори наводять досить об’ємні переліки можливих порушень вимог законодавства. Зазвичай ці списки залишаються відкритими. Як вище вже зазначалося, для визнання доказу недопустимим зацікавлена особа повинна скласти клопотання. В ньому вказується прохання вилучити документ або інший носій інформації з матеріалів справи.

Слід при цьому мати на увазі, що суб’єкт, направляючи таке клопотання, вступає в боротьбу зі стороною обвинувачення. Тягар доказування правомірності представлених відомостей покладається на службовця, їх збирав. Разом з тим позиція заперечує суб’єкта повинна бути обґрунтована.

У таких ситуаціях часто не обійтися без допомоги кваліфікованого юриста. Він буде виступати в якості свого роду гаранта дотримання процедурних правил, адже за законом, він входить до числа суб’єктів, які мають право збирати і подавати докази по справі.

Переможцем в кінцевому підсумку вийде той, хто зуміє обґрунтувати правомірність своїх дій, посилаючись на конкретні положення нормативних актів.