Корислива мета як ознака розкрадання в кримінальному праві

Інша форма вини

Висловлювалася думка про те, що у випадках, аналогічних наведеним наприклад, розкрадання вчиняється з непрямими, а не прямим умислом. Він має місце, коли заволодіння чужими цінностями є неминучим наслідком протиправної поведінки суб’єкта, головна мета якого не має корисливого характеру.

Варто зазначити, однак, що проти кваліфікації розкрадання як злочину, скоєного з непрямим умислом, категорично заперечують багато вчених. Обгрунтовують вони свою позицію тим, що такий підхід призведе до об’єктивного зобов’язання.

На думку юристів, поведінка особи, засудженого за замах на шахрайство в наведеному вище прикладі, не можна розцінювати як дії з непрямим умислом, оскільки підстав для цього немає. Автори цього підходу звертають увагу на те, що вилучення (заволодіння) чужими цінностями неминуче. При цьому сам винний розуміє, що такі наслідки настануть у будь-якому випадку. Отже, має місце не непрямий, а прямий умисел. Адже саме його констатують при наявності усвідомлення вчинюваних винним дій. У зв’язку з тим, що суб’єкт розуміє протиправність і небезпеку своєї поведінки, але продовжує діяти незаконно, не можна говорити про те, що вольовий аспект може бути виражений в небажанні виникнення негативних наслідків або байдуже до них ставлення.

Прямий умисел, спрямований на незаконне вилучення та звернення цінностей на користь винного, передбачає наявність корисливої мети. Вона завжди буде присутня. Якщо суб’єкт переслідує не тільки корисливу, але і іншу мету (наприклад, виправдати прогул), при кваліфікації вчиненого як розкрадання враховується тільки користь. Інша спрямованість умислу може отримати самостійну правову оцінку.