Прямі й непрямі докази: визначення, правила використання та особливості

Поняття доказів розкриває 74-а стаття КПК. У відповідності з нормою, ними називають будь-які фактичні дані, на підставі яких уповноважені органи і посадові особи встановлюють відсутність або наявність злочинного діяння, винність суб’єкта, що його вчинив, а також інші суттєві обставини. В ході виробництва використовуються первісні та похідні, прямі та непрямі докази. Розглянемо їх докладніше.

Загальні відомості

КПК містить вказівку на фактичні дані, завжди мають юридичне значення для справи. До них відносять обставини, якими характеризується подія: місце, час, спосіб вчинення злочину та ін Юридичне значення мають факти, що зумовлюють винність особи, його мотиви, що посилюють або пом’якшують покарання. До уваги береться характер і розмір шкоди, завданої злочином, умови, що сприяли його вчиненню.

Класифікація

Залежно від предмета виділяють прямі і непрямі докази. Ця класифікація ґрунтується на наступному. Прямими називають такі факти, які відображають хоча б один компонент предмета доказування, будь-яку обставину, закріплене в 73-ї статті КПК. Всі інші відомості вважаються проміжними. Непрямий доказ – це такий факт, який не містить відомостей про злочин, характеристиках особистості підозрюваного, його винності, величиною збитку і пр. Така інформація, безумовно, має відношення до справи. Однак вона лише сприяє встановленню обставин, які підлягають доказуванню. До них в першу чергу відносять сама подія злочину, визначення особи, яка його вчинила, вину у формі умислу і необережності або ін.