Прямі й непрямі докази: визначення, правила використання та особливості

Відомості, що безпосередньо стосуються справи

Прямі докази свідчать про вчинення суб’єктом злочину або виключають причетність особи до діяння. Обставини, закріплені в 73-й статті у пунктах 1 і 2, дають підстави для отримання відповідей на питання, перераховані в ст. 229 КПК. Інформація обвинувачуваного, що визнає провину і пояснення, коли, де, з яких мотивів, за яких обставин ним було вчинено злочин, виступає як прямий доказ. В цьому ж якості розглядаються відомості особи про те, як їм були нанесені удари потерпілому.

При застосуванні прямих доказів головним завданням виступає перевірка їх достовірності. Необхідно встановити, чи правду каже суб’єкт чи ні. Що стосується значення повідомлених відомостей для розгляду по справі, то воно очевидно. Для визначення достовірності кожне доказ має розглядатися в комплексі з іншими даними. Ніякими перевагами по силі ніяка інформація не має. У зв’язку з цим неприпустимо вважати визнання провини “головним” доказом.

Важливий момент

Ключовою особливістю прямого доказу вважається те, що воно містить в собі сама обставина, що підлягає доказуванню. Обвинувачений розповідає про готування до злочину, його здійсненні, свідок або очевидець події говорить про дії зловмисника і потерпілого. У всіх таких випадках відомості, які повідомляє ту чи іншу особу, що безпосередньо вказують на обставини (одне або кілька), що підлягають доказуванню і в підсумку входять в основний факт.