Визнання громадянина недієздатним: заяву. Підстави для визнання недієздатною

Російська правова система зазнала значні зміни з того моменту, як зник радянський державний лад. Нові правила, за якими з тих пір стали вибудовуватися соціально-економічні відносини, вимагали і нового правого обґрунтування. У зв’язку з цим питання про цивільної дієздатності представляється вкрай актуальним, бо він знаходиться в області реалізації цивільних прав. До суду подається заява про визнання недієздатним, зразок можна знайти у відкритому доступі.

Відповідно, визнання недієздатним передбачає доказ через суд відсутності у повнолітнього людини здібностей набувати і реалізовувати свої права, а також нести відповідні зобов’язання. Регламентація даних понять в законодавчому полі структурувала обмеження дієздатності і визнання громадянина недієздатним з метою передачі його цивільних прав та обов’язків опікунам.

Дієздатність характеризує активний прояв правоздатності громадянина і виражається в безпосередній його участі в юридичній та економічній діяльності, вільним управлінням своїм правом приватної власності і інших немайнових прав. Одночасно вона дає підстави для його візаві очікувати виконання громадянином майнових та інших зобов’язань, а також того, що в разі порушення зобов’язань вони можуть отримати встановлену законом сатисфакцію.

Визначення термінів

Законодавчо встановлено, що цивільна дієздатність виражається в здатності набувати і реалізовувати свої права, а також в створенні і виконанні обов’язків. Її наявність підтверджується тим, що людина здатна самостійно проводити дії юридичного характеру, такі як, наприклад, укладення угод, оформлення довіреностей, а також повністю відповідати у разі заподіяння майнової шкоди або невиконання умов договорів та інших зобов’язань. Крім цього дієздатність передбачає реалізацію цивільних прав та обов’язків. І це останнє твердження було закріплено саме в російському Цивільному кодексі в новітній історичний час.

Дієздатність є суб’єктивним правом всякого громадянина. Вона відрізняється від інших типів аналогічного права своїм змістом. Дієздатність передбачає можливість вибору визначення для самого себе, своєї поведінки. У той же час навколишні зобов’язані це право не порушувати.

Відповідно, недієздатність означає нездатність людини приймати розумні рішення, а також відсутність можливості повною мірою реалізовувати свої права і обов’язки. Недієздатними, згідно із законом, можуть бути визнані повністю або частково. Частково недієздатними визнаються діти від 6 до 14 років, підлітки від 14 до 18 років, а також дорослі. Повна недієздатність може бути встановлена лише за фактом наявності серйозних психічних розладів, доведених у судовому порядку. У будь-якому випадку суд встановлює над визнаним недієздатним або обмеженим у дієздатності особою опіку чи піклування. У цьому варіанті передбачається, що всі права й інтереси особи охороняються й захищені. Позбавлення людини дієздатності або навіть обмеження в ній припускає значний і дуже чутливе вторгнення в особистий простір людини і суттєво змінює якість його правового статусу. Саме враховуючи дані обставини, рішення щодо чиєїсь дієздатності може приймати тільки суд.

Дієздатність у визначенні правосуб’єктності

Становище суб’єкта цивільних відносин, сформоване в правовому полі, називається правосуб’єктністю, елементами якої є правоздатність та дієздатність. Правоздатність передбачає наявність здатності реалізовувати цивільні права і виконувати зобов’язання. Згідно з Цивільним кодексом, всі громадяни володіють нею з моменту народження і до настання смерті. У той же час відзначається, що певні права вилучаються до досягнення повноліття, оскільки їх людина повинен здійснювати особисто. Інші положення ЦК відображають виникнення певних прав ще не народжених. Наприклад, це стосується права спадкування після смерті спадкодавця, а також права на отримання компенсації за втрату годувальника у разі, якщо дитина потерпілого народилася після його смерті.

Правоздатність об’єднує широкий спектр прав і обов’язків людини. До них відноситься право спадкування та заповіту майна, власності, ведення бізнесу, укладення угод, договірні зобов’язання, створення юридичних осіб, авторські права, вибір місця проживання та інші майнові і немайнові права.

Дієздатність передбачає здатність людини самостійно набувати та реалізовувати права, а також нести за них відповідальність. Всі три компоненти безпосередньо пов’язані один з одним і не можуть реалізовуватися автономно. Іншими словами, правоздатність – це пасивна сторона правосуб’єктності, а дієздатність – це активна сторона.

Настання дієздатності

Повноцінна дієздатність з повним комплексом прав і обов’язків настає при досягненні повноліття. За російським законодавством, цим віком є вісімнадцять років. Є також деяка кількість винятків з цього положення. До таких належать: вступ у шлюб до вісімнадцятирічного віку і емансипація неповнолітніх.

Положення щодо вступу в шлюб і розширення у зв’язку з цим дієздатності існувало й раніше, ще в радянський час. А ось емансипація стала новим елементом цивільних відносин. Введення її було зумовлено бурхливим розвитком підприємництва, а саме – значним збільшенням кількості неповнолітніх, які ведуть власний бізнес. Пов’язувалося нововведення не тільки з інтересами підлітків, але і з наданням певних гарантій кредиторам.

Важливим аспектом є розуміння того, що дієздатність – не те ж саме, що правоздатність. Останнє виникає з моменту народження. А дієздатність, обмежена відповідно до законодавства, вперше настає з шести років. З цього випливає, що до шести років дитина визнається повністю недієздатним. Визнання громадянина недієздатним ґрунтується на визначенні віку та оцінці психічного стану, яке також може бути пов’язане з віком. Цим обґрунтований той факт, що всі особи, які беруть участь у цивільному обороті, повинні бути впевнені в адекватності волевиявлення суб’єкта відносин, його розумінні своїх дій і наслідків. Таким чином, визнання особи недієздатною або обмеження дієздатності внаслідок психічних проблем служить захистом інтересів інших учасників відносин.

Елементи дієздатності

Вона містить в собі три обов’язкових елементи. Перший обумовлює здатність людини самостійно вести юридичну діяльності, а саме – укладати угоди. Це так звана сделкоспособность. Ще одним важливим елементом дієздатності є уміння адекватно нести відповідальність за свої дії і рішення. У правовій практиці це називається деликтоспособностью. І, нарешті, право бути підприємцем, повноцінно вести господарську діяльність. Всі ці елементи по-різному проявляються у дієздатних, підлітків і малолітніх.

Різновиди дієздатності

Оскільки дієздатність – це вміння здобувати права, реалізовувати їх, нести відповідальність за свої дії, Цивільним кодексом визначено, що вона обов’язково характеризується вмінням розумного судження, розумінням правових норм, наслідків і, зрозуміло, наявністю життєвого досвіду. Прояви цих якостей залежать від віку і психічного стану. Подібна характеристика передбачає наявність трьох видів дієздатності: повну, в віці від 14 до 18 років і у віці від шести до 14 років. У відповідності з цим накладають і певні обмеження на два останніх види. У цих же рамках закон прописує підстави визнання недієздатною або обмеження дієздатності.

Перший вид передбачає, що людина може самостійно набувати та реалізовувати свої права майнового і немайнового характеру, брати на себе відповідні обов’язки і виконувати їх, а також нести за свої дії відповідальність. Термін її настання – до досягнення повноліття. Вступ у шлюб до 18 років або емансипація, встановлена законом, також передбачають настання повної дієздатності. У першому випадку це пояснюється необхідним рівноправністю вступили в шлюб, а також охороною батьківських прав.

Право на емансипацію настає з 16 років. Якщо підліток офіційно працевлаштований, працює за згодою батьків або опікунів, а також виступає як підприємець, він може через суд довести своє право бути визнаним повністю дієздатним, якщо батьки або опікуни не готові добровільно визнати цей факт. Це значно змінює правове позиціонування підлітка, оскільки він наділяється усіма правами та обов’язками в повній мірі, так само як це було б при досягненні їм повноліття. Зокрема, у нього з’являється право самостійно, ні з ким не радячись, керувати своїм заробітком. Варто відзначити, що сформована практика эмансипирования дозволяє більшу кількість людей залучати в цивільний оборот, дає можливість підліткам якомога раніше отримати економічну самостійність і розвивати навички ведення трудової діяльності.

Визнання громадянина недієздатним

Закон окремими положеннями прописує можливості, які передбачають визнання в суді громадянина недієздатним. Під цим мається на увазі, що законодавчо встановлюється відсутність у людини здатності набувати і реалізовувати такі права, створювати і нести такі обов’язки, здатність до яких у нього, згідно з цивільним правом, має бути. Причому правозастосовна практика допускає визнання як повної, так і часткової недієздатності. Також можливий і зворотний процес – визнання дієздатним недієздатного.

До певного часу рішення органів опіки та піклування було достатньо, щоб обмежити часткову дієздатність підлітка. Однак не так давно законодавці вирішили посилити охорону інтересів підлітків і постановили, що дане рішення може бути прийнято тільки у судовому порядку. Це стосується молодих людей у віці від 14 до 18 років. Визнання судом недієздатним для підлітка означає, що він не зможе розпоряджатися своїми заробітками, а також стипендією або іншими видами доходів без батьківської чи опікунської згоди.

Законодавчо також встановлено коло осіб, які можуть написати заяву про визнання громадянина недієздатним, зокрема, з вимогою обмежити або позбавити дієздатності підлітка в частині розпорядження своїми доходами. Щодо підлітка таким правом наділені батьки, піклувальники, усиновлювачі, а також органи опіки та піклування. У відношенні підлітка достатньою підставою для обмеження або позбавлення його дієздатності може виступити трата одержуваних доходів на суперечать закону та моральним нормам мети, як-то: наркотики, азартні ігри, алкоголь та інше, а також нерозумні витрати, які не враховують потреб у їжі чи одягу. У результаті підліток може бути обмежений чи позбавлений можливостей управляти своїми доходами самостійно. Рішення суду залежить від того, наскільки стабільні зазначені схильності. Після правової оцінки цих схильностей суд може постановити видавати дохід підлітка його законним представникам. Строк обмеження або позбавлення у даному випадку встановлюється судом і окремо законом не прописаний. Передбачається, що якщо строк не встановлено, дієздатність повертається при досягненні повноліття або при клопотанні про це тих, хто просив про обмеження або позбавлення.

Варто обмовитися: якщо підліток знайшов повну дієздатність з причини вступу в шлюб або внаслідок емансипації, визнання недієздатним неможливо.

Підстави для обмеження повної дієздатності

Визнання обмежено дієздатною може відбутися за таких підстав, як зловживання алкоголем або наркотиками. Ці підстави можуть застосовуватися тільки до тих, хто вже набув повну дієздатність. Однак вони поширюються також і на підлітків, які вступили до 18 років в законний шлюб або ж отримали емансипацію. Варто відзначити, що інші ознаки аморальної поведінки, такі як, наприклад, пристрасть до азартних ігор, підставою для суду не є, хоча і можуть завдавати істотної шкоди сімейному бюджету і членам сім’ї зазнає згубної пристрасті людини. Між тим у ряді країн, Німеччини і Франції наприклад, однією з підстав для обмеження дієздатності може виступити марнотратство. У дореволюційній Росії теж було щось подібне, проте в радянській дійсності такого поняття, як і самого факту, не існувало, тому й відповідна норма так і не з’явилася.

Така міра щодо повнолітніх істотно змінює їх правовий статус, тому потрібні серйозні підстави з повною доказовою базою. Заява про визнання недієздатним за обмежувальним підстав подається до суду, який має дати правову оцінку всім представленим доказам. Такими підставами можуть бути тільки пристрасть до алкоголю або наркотиків. Далі – це пристрасть повинно істотно впливати на сімейний бюджет, що ставить членів сім’ї у вкрай скрутне становище.

Якщо суд, зробивши відповідну правову оцінку, прийме сторону заявників, над людиною встановлять піклування. З цього моменту здійснювати майнові угоди і управляти своїми доходами він зможе тільки за згодою встановлених судом піклувальників. Обмеження може бути скасовано також у судовому порядку у разі припинення дій, які спричинили обмеження дієздатності.

Повне позбавлення дієздатності

Згідно із законом, визнання недієздатним можливе при істотних розладах психіки. У той же час наявність таких розладів або недоумство як факт, навіть підтверджений довідками і очевидний для оточуючих, не може служити абсолютним основою, завдяки якому відбудеться визнання особи недієздатною. Таке рішення приймає лише суд. Заява про визнання громадянина недієздатним можуть подати як члени його сім’ї, так і співробітники психіатричної клініки, органів опіки та піклування, а також сам прокурор. Порядок визнання недієздатним передбачає обов’язкове проведення судово-психіатричної експертизи, яка повинна підтвердити стан психіки людини. При судовому розгляді повинні бути присутніми прокурор і органи опіки та піклування. Зазначені умови необхідні для гарантії захисту особистих прав і свобод людини і його правового статусу.

Важливим є і той факт, що справа про визнання громадянина недієздатним може бути переглянуто, якщо його психічне здоров’я відновилося і значно покращився. В цьому випадку повторно проводиться експертиза, на підставі якої приймається нове рішення суду.

Основні завдання опіки та піклування

Визнання недієздатним будь-якого з перелічених громадян тягне за собою призначення опіки або піклування. Розвиток цього інституту пов’язане з прагненням заповнити дієздатність, якої чоловік був позбавлений чи обмежений частково, а також зберегти його інтереси і права. Варто зазначити, що функціонування даного інституту до 1994 року регламентувався тільки Сімейним кодексом. У той же час утверджувалась і його тісний взаємозв’язок з цивільним правом, що регламентує дієздатність і правоздатність. Саме тому було прийнято рішення про запровадження регулювання інституту опіки та піклування в області цивільного законодавства.

Оскільки основні норми дії цього інституту прописані в ЦК, у випадку, коли людина пише заяву про визнання недієздатним (зразок може допомогти заповнити юрист), дана справа розглядається насамперед у рамках цивільно-правових відносин.

Головними завданнями, які повинен виконувати інститут опіки і піклування, є захист і збереження прав і інтересів тих, до кого вони приставлені судом.

Відмінності між опікою і піклуванням

Опіка – це передбачена та регламентована законом турбота про дітей до 14 років, або громадян, які за станом психічного здоров’я визнаних недієздатними. Сенс полягає в тому, що саме опікун на час недієздатності реалізує права та обов’язки особи, є його законним представником у суді і при вчиненні майнових угод. Головне його завдання полягає в захисті і правомірному дотримання інтересів і прав своїх підопічних.

Не зовсім правильним можна вважати твердження про встановлення піклування лише над громадянами, позбавленими повної дієздатності. Неточність формулювання пов’язана з положенням ЦК, згідно з яким діти від шести до 14 років є лише частково недієздатними.

В якості своєрідних вивідувачів над дітьми у віці від 14 до 18 років, чия недієздатність вважається частковою, а також людьми, які були обмежені у своїй дієздатності, встановлюються піклувальники. Принципова відмінність від опікуна полягає в тому, що піклувальник не замінює собою свого підопічного, а лише допомагає йому реалізовувати свої права і обов’язки. Допомога полягає в радах, а також в праві давати чи не давати згоду на здійснення тих чи інших юридичних дій. Таким чином, піклувальник покликаний утримувати від нерозумних рішень частково обмеженого в недієздатності громадянина або заповнювати своїм досвідом відсутні знання неповнолітнього.