Підстави та наслідки розірвання договору
Розірвання договору, підстави, порядок, наслідки такої дії регламентуються ЦК. У Кодексі є спеціальна стаття 453, яка розкриває особливості цієї процедури. Розглянемо її.
Загальні відомості
Які наслідки зміни і розірвання договору? У ч. 1 статті 453 ЦК встановлено наступне. У разі зміни договору зобов’язання учасників угоди приймають новий вигляд. Дане правило є загальним. Правові наслідки розірвання договору закріплені у другій частині зазначеної норми. Положенням статті встановлюється, що в такому випадку зобов’язання учасників припиняються, якщо інше не визначено в законодавстві, не обумовлено контрагентами або не випливає із суті угоди. Розглядаючи зміна і розірвання договору, підстави, порядок, наслідки таких дій, нормотворці окремо обумовлюють момент припинення зобов’язань. Він визначається у частині третій статті 453 цього Кодексу. Зобов’язання визнаються зміненими або припиненими у момент укладення відповідної угоди. Якщо процедура проводилася в судовому порядку, то відповідна подія настає при вступі рішення в силу.
Можливості контрагентів
Учасники операції не можуть вимагати повернення виконаних зобов’язань до моменту зміни/розірвання договору, якщо інше не закріплено в законодавстві або самими учасниками угоди. При цьому слід врахувати нюанси. Якщо до розірвання/зміни договору один з учасників, отримавши від іншого виконання, не погасив свого зобов’язання або надав нерівноцінне виконання, має місце необгрунтоване збагачення. Відповідно до правовідносин застосовуються положення гол. 60, якщо інше не випливає із закону, суті правочину або не визначено сторонами. Розглядаючи підстави та наслідки зміни і розірвання договору, законодавець звертає увагу на ситуації, коли один з учасників порушив встановлені умови. У таких випадках другий суб’єкт може вимагати компенсації збитків, завданих неналежними діями контрагента.
Пояснення
Розглянута норма 453 визначає загальні наслідки зміни і розірвання договору. У статті розкривається зв’язок між діями учасників угоди і обставинами, що існували до їх вчинення. Як вказується в пунктах 1 і 2, зобов’язання контрагентів при коригуванні або розірвання умов договору змінюються або припиняються. Момент часу, з якого вони приймають інший вигляд, розцінюється як юридичний факт. З ним пов’язані наслідки розірвання договору за угодою сторін або рішенням суду. В п. 3 встановлені правила визначення цього моменту. В першу чергу він залежить від обраного способу зміни/припинення договору.
Взаємна згода
Якщо сторони змінюють/розривають договір за угодою, момент, з яким зв’язується придбання зобов’язанням нового виду або його припинення, збігається з моментом його оформлення. Для дій учасників при цьому встановлюється диспозитивное положення. Воно передбачає, що момент, з якого зобов’язання придбають новий вид, може закріплюватися самими суб’єктами або випливати з характеру коригування умов угоди. За вказаним правилом можуть встановлюватися також і наслідки одностороннього розірвання договору.
Судове рішення
Якщо уповноваженою інстанцією було прийнято постанову про наслідки розірвання договору, то зобов’язання припиняється при вступі його в силу. Відповідні терміни закріплюються процесуальними кодексами. Так, за статтями 209 ЦПК і 180 АПК, рішення вступає в силу після закінчення десятиденного строку, відведеного на апеляційне/касаційне оскарження. Для постанов арбітражного суду 1-ї інстанції передбачений місяць з дати винесення, якщо не була подана скарга.
Специфіка вимог
Встановлені законодавством порядок і наслідки зміни і розірвання договорів передбачають можливість контрагента вимагати виконання непогашеного зобов’язання. Її наявність підтверджується і судовою практикою. У додатку до листа Президії ВАС від 2005 р. зазначається наступне. Якщо інше не випливає з угоди, розірвання контракту тягне припинення зобов’язання на майбутній період, але не позбавляє кредитора можливості вимагати з погашення заборгованості, що утворилася до цього. Крім того, суб’єкт має право стягнути компенсацію збитку, пов’язаного з невиконанням або неналежним виконанням умов угоди.
Обмеження
Вони передбачені в пункті 4 статті 453 ЦК. В якості наслідки розірвання договору виступає заборона на вимогу повернення виконаного за угодою. Це положення, проте, носить диспозитивний характер. Правило пункту 4 наголошує на непорушності погашення зобов’язання належним чином, відповідно до умов угоди та приписам закону та інших нормативних актів, а при їх відсутності – відповідно до звичаїв або іншими пропонованими вимогами. Диспозитивність положення проявляється в посиланні на той факт, що можуть передбачатися й інші наслідки розірвання договору. Вони можуть закріплюватися законом чи самими учасниками угоди в спеціальному документі. В нормативних актах передбачаються конкретні випадки, коли повернення виконаного допускається. Для прикладу можна взяти наслідки розірвання договору купівлі-продажу. Законодавство встановлює, що при реалізації споживачеві товару неналежної якості, винна особа зобов’язана повернути сплачені гроші. Відповідні наслідки розірвання договору купівлі-продажу закріплює стаття 475 ЦК у п. 2.
Порушення умов угоди
Розглядаючи підстави та наслідки розірвання договору, не можна не зупинитися на випадках його неналежного виконання або невиконання. Якщо один контрагент порушив умови угоди, то, відповідно до пункту п’ятого статті 453 Кодексу, другий учасник може зажадати компенсації понесених у зв’язку з цим втрат. При цьому припинення відносин здійснюється, як правило, в рамках судового провадження.
Суттєвість неналежних дій
Ця характеристика має ключове значення при розгляді спорів. Істотне порушення умов угоди передбачає заподіяння контрагентом такої шкоди, при якому суб’єкт значною мірою втрачає те, на що розраховував при укладенні договору. Збитки, таким чином, виникають внаслідок неналежного виконання умов угоди. Разом з тим, зрозуміло, зацікавлений учасник не втрачає можливість вимагати відшкодування інших втрат за загальними правилами, закріпленим статтею 15 Кодексу.
Роз’яснення ВАС
У судовій практиці виникає чимало проблем при застосуванні норм, що встановлюють наслідки розірвання договору. У цьому зв’язку ВАС роз’яснив деякі ключові питання. Зокрема, як йдеться в 450 статті ЦК, правочин може бути припинено за згодою учасників або рішенням суду. За ст. 310 та п. 3 зазначеної норми, до односторонньої відмови від виконання умов, якщо він допускається законодавством або контрагентами, застосовуються ті ж наслідки, що встановлені для випадків розірвання договору. Інстанціям, разбирающим спори, необхідно взяти до уваги наступне. Наслідки розірвання договору, відмінні від тих, які закріплені статтею 453 ЦК, можуть бути присутніми в положеннях, що регламентують окремі види відносин між суб’єктами в межах цивільного обороту. Правила названої норми застосовуються у таких випадках в тій мірі, в якій вони не суперечать спеціальними вказівками. Наслідки розірвання угоди, що відрізняються від закріплених законодавством, можуть визначатися сторонами з дотриманням загальних принципів обмеження свободи договору.
Неустойка
При вирішенні спорів, пов’язаних з розірванням договорів, судові інстанції повинні врахувати, що, згідно з пунктом другим статті 453 ЦК, припиняється обов’язок контрагента згодом вчиняти дії, що входять у предмет угоди. Зокрема, він не повинен буде, наприклад, відвантажувати продукцію, виконувати роботи, надавати кредит та ін. Відповідно, неустойка, передбачена на випадок невиконання або неналежного виконання зобов’язань, нараховується до моменту розірвання договору.
Специфічні умови
Деякі пункти договору через їх правової природи застосовуються і після розірвання угоди. До таких умов, наприклад, належать гарантійні зобов’язання, розгляд спору в третейському суді, підсудність та ін. Деякі положення угоди спрямовані на регулювання відносин суб’єктів після припинення угоди. До них можна віднести умови про повернення предмета оренди, порядку відрахування виплаченого авансу та ін. Такі положення зберігають силу після розірвання угоди. Однак закон допускає, що інше правило можуть встановити самі контрагенти.
Повернення отриманого
Як зазначається в пункті п’ятому статті 453 ЦК, вимога про повернення виконаного за угодою не допускається, якщо інше не встановлює угоду сторін. Якщо в ньому передбачено, що суб’єкти передають один одному отримане, при цьому в якості предмета виступає нерухомість, реєстрація зворотного переходу прав на майно здійснюється за його заявою до відповідного органу. Суб’єкти повинні надати документи, що доводять розірвання договору, і угоду про повернення об’єкта. Якщо ж останній відсутній, то положення пункту 4 453 статті застосовується тільки в тих випадках, коли майнове надання на припиненої операції здійснено належним чином. Якщо предмет зобов’язання є діленим, то сторони повинні здійснити повернення еквівалентних об’єктів. Наприклад, розмір сплаченого авансу, що відповідає вартості наданих послуг або відвантажених товарів. У таких випадках інтереси контрагентів порушені не будуть.
Порушення співвідношення повернутих об’єктів
Якщо в рамках розгляду справи, пов’язаного з припиненням правочину, суд встановить, що зустрічні подання неэквивалентны, учасник, який передав майно, може вимагати його повернення в тій мірі, в якій це порушує узгоджене співвідношення. Наприклад, набувач заплатив за 5 партій продукції, а отримав лише 2. При розірванні контракту на поставку він може вимагати або повернення частини суми, на яку товар не був отриманий (за 3 партії), або всієї суми, але при поверненні їм отриманих виробів. Дане правомочність не обмежує особу у реалізації інших можливостей, передбачених у разі порушення зобов’язань контрагентом. Зокрема, він може додатково вимагати компенсації збитків.
Особливості відшкодування витрат
Незалежно від причин, за яким сторони розривають договір, учасник зобов’язаний здійснити повернення майна, компенсує контрагенту всі вигоди, отримані їм при використанні об’єктів, їх переробки чи споживання. З них при цьому віднімаються витрати, понесені суб’єктом зміст матеріальних цінностей. Так, якщо повертаються предмети, бувші у використанні, підлягає компенсації їх знос. Він визначається розрахунковим методом. Заінтересована особа може довести, що реальний знос перевищив розрахунковий внаслідок надмірного використання майна. Якщо передбачається повернення грошей, то підлягають сплаті проценти за користування коштами у відповідності зі статтею 395 ГК.
Що робити, якщо повернути майно не можна?
При погіршенні стану, псування матеріальних цінностей або неможливості надати їх в натурі, судам рекомендовано керуватися наступними положеннями. Якщо в якості підстави для розірвання договору виступає порушення його умов контрагентом, яка одержала майно у власність, то він повинен повернути об’єкт, компенсувавши при цьому будь-які, в тому числі і випадкові, псування, нестачу, погіршення його стану. Якщо надати матеріальні цінності в натурі не можна, учасник, неналежним чином виконав або зовсім не виконав зобов’язання, відшкодовує їх за обумовленою вартістю. Якщо в угоді вказівку на неї відсутній, то в розрахунок береться ціна майна, встановлюється за правилами пункту 3 статті 424 ГК на дату придбання. Якщо на об’єкті виявлені недоліки, вартість визначається з їх урахуванням. Разом з тим учасник угоди, який допустив порушення, що послужили підставою для розірвання угоди, може звільнятися від обов’язку компенсувати вартість отриманого майна грошовою сумою, якщо воно загинуло з-за дефектів, за які відповідальний контрагент, який передав об’єкти, або такий підсумок був би в будь-якому випадку, незалежно від того, хто саме утримував цінності.
Володіння/користування
При розірванні угоди, що передбачає надання позики або передачу об’єкта в оренду, суб’єкт, який отримав майно, повинен в розумні терміни повернути його контрагенту. Виконання цього обов’язку регламентується нормами 22 глави ЦК, а також спеціальними положеннями про окремі види угод (статті 664, 622, 655). Правила можуть встановлюватися і самим договором, в тому числі у випадках, коли він визначає порядок повернення матеріальних цінностей по завершенні періоду дії угоди. У цих ситуаціях норми 60 глави Кодексу не застосовуються. У разі розірвання орендної угоди можуть бути стягнені платежі за використання майна, до дати його фактичного повернення, неустойка і збитки за прострочення.
Висновок
Якщо судова інстанція ухвалить рішення про розірвання зареєстрованого в установленому порядку договору, відповідна запис повинна бути внесена в реєстр на підставі вступив в дію постанови. Для цього відповідний контрагент звертається до уповноваженого органу із заявою. Якщо в угоді закріплена можливість одного з учасників немотивовано відмовитися від виконання передбачених обов’язків, особа, яка скористалася нею, може звернутися в реєструючу структуру, представивши докази повідомлення контрагента про своє рішення. Якщо одностороння відмова обумовлюється діями одного з суб’єктів, наприклад, порушенням умов, або іншими обставинами, що вимагають обов’язкової перевірки, заяви надають обидві сторони. Якщо одна з осіб ухилитися від цього, зацікавлений контрагент може звернутися до суду з позовом про припинення угоди. Винесену за результатами розгляду рішення виступає в якості підстави для включення реєструючим органом відповідного запису до реєстру.