Особистий сервітут у римському праві

Категорія особистого сервітуту

Особистим сервітутом є в римському праві узуфрукт. У Дигестах він визначається як «Ususfructus ius est alienis rebus utendi fruendi salva rei substantia». Узуфрукт – це не що інше, як право використовувати чужу річ і при цьому отримувати від неї плоди. Однак особистий сервітут в римському праві – це обов’язкове збереження в цілості використовуваних субстанцій.

Під субстанцією необхідно розуміти безпосередньо сутність речі. Важливо відзначити, що узуфрукт вважався правом довічного характеру (рідше – на певний термін). До особистих сервітутів відноситься узуфрукт, який ні за яких обставин не здійснював перехід до спадкоємців узуфруктуария. Ця умова виконувалася незважаючи на те, що вони мали на це повне право.

Важливо відзначити, що узуфрукт не мав можливості відчужуватися. Тобто особистий сервітут римського права – це безпосередньо узуфрукт, який допускав можливість здачі в оренду, однак при смерті узхуфруктуария право наймача так чи інакше припинялося. Узуфруктарий зобов’язувався використовувати річ дбайливим чином. Крім того, повинно було дотримуватися умова господарського призначення предмета. Наприклад, отримавши в особистий сервітут виноградник, індивід не мав права забудувати цю земельну ділянку. Наведена операція виключалася навіть тоді, коли при її втіленні здійснився б принцип вигідності. Так, ця особа повинна було робити всілякі заходи щодо схоронності речі в її первісному стані. Особистий сервітут припускав, що плоди від речі так чи інакше надходять у володіння узуфруктуария (у разі узуфрукт) безпосередньо з моменту заволодіння ними за фактом.