Особистий сервітут у римському праві

Класифікація сервітутів. Земельний сервітут

Внаслідок описаних вище подій з’явилися земельні (предіальні) та особисті сервітути в римському праві. Класифікація проводилася, головним чином, у відповідності з суб’єктом права. Так, земельним сервітутом був наділений індивід як власник ділянки землі. А особистий сервітут належав конкретній особі на персональних умовах. Той земельну ділянку, який співвідносився безпосередньо з встановленням сервітуту, іменувався панівним. А ту ділянку землі, використання якого в деякому відношенні і полягав в утриманні сервітуту, іменувався службовцям. Так як земельний сервітут належав індивіду не персонально, а як власнику пануючої частки, то зміна власника останнього автоматичним чином викликала і зміну суб’єкта земельного сервітуту.

Особистий сервітут, який встановлювався на річ, не припускав безумовного усунення власника від застосування даної речі. Приміром, надавши якогось сусіда сервітут на випасанні худоби на певній земельній ділянці, власник землі так чи інакше зберігав право пасіння власної худоби там же.

Тим не менш тоді, коли одночасне використання і власником, і суб’єктом певного права було неможливим (наприклад, власник землі наділив сусіда сервитутным правом пасти на своєму ж пасовище до двадцяти голів, але пасовище більше цієї кількості прогодувати не здатне), перевага в будь-якому випадку віддавалася суб’єкту права. Важливо відзначити, що особистий сервітут за змістом – земельний сервітут з можливістю отримання плодів. У наступних розділах докладно розглянута категорія особистого сервітуту та її основні особливості.