Особистий сервітут у римському праві

Введення сервітутів

У процесі визначення більш надійного і міцного в принциповому плані способу задоволення основних потреб суспільства з’явилася така правова категорія, як сервітути. Важливо відзначити, що міцність їх задоволення у відповідності з даною правовою формою полягала безпосередньо в речової спрямованості сервітутного права. Так, предметом останнього служила сама земля, а не дія конкретної особи, який взяв на себе обов’язки при необхідності допускати користування його ділянкою з сусідської боку. Саме тому правовий суб’єкт зберігав власне право користування щодо сусідської ділянки незалежно від власника землі. Слід зазначити, що сервітут служив обтяженням безпосередньо землі, а значить, разом з нею здійснював перехід до нового власника.

У відповідності з наведеними статистичними даними сервітут слід розуміти як право користування чужим предметом, що носить вещный характер, в деякому відношенні. Необхідно доповнити, що подібне право так чи інакше викликалося потребою згладити труднощі і незручності, які виникали внаслідок нерівномірного розподілу певних благ безпосередньо між окремими ділянками землі.