Недійсність заповіту, зміна і скасування заповіту. Підстави недійсності заповіту

Види розпоряджень

У ЦК передбачений наступний перелік основних типів волевиявлення заповідача:

У більшості ситуацій в якості волевиявлення власника виступає вказівка спадкоємців. Щодо заповідального відмови у ст. 1137 є пряме роз’яснення. За аналогією воно може застосовуватися і до спадкового покладанню у відповідності зі ст. 6. Встановлення часток спадкоємців у майні вимагає вказівки і самих спадкоємців. У зв’язку з цим цей вид розпорядження може існувати тільки в комплексі з визначенням наступників.

Позбавлення спадщини

Щодо цього розпорядження правозастосовна практика, яка існує сьогодні, стійко ґрунтується на тому, що зміст заповіту цілком може вичерпуватися лише приведенням цієї волі без вказівки на наступників. Виникає питання – чи узгоджується це з законом? За ст. 1119, в якому розкрито визначення свободи заповіту, не викликає сумніву позитивну відповідь. Можливість позбавити спадщини прямо згадується в п. 1 в переліку основних видів розпорядження. Таким чином, у законі прямої заборони для вичерпання заповіту цим розпорядженням відсутня. Разом з цим, п. 5 ст. 1118 негативно відповідає на поставлене вище питання.

Як вже зазначалося, заповіт виступає як односторонньої угоди, обов’язки і можливості по якій виникають після відкриття спадщини. З цього можна зробити наступний висновок. Односторонній правочин, не тягне за собою появу обов’язків і прав, не може вважатися заповітом. Але в якості неї визнається волевиявлення, исчерпывающееся розпорядженням про позбавлення спадщини. В якості єдиного наслідки такого заповіту виступає втрата наступниками права прийняти майно померлого у свою власність за законом. Простіше кажучи, таке волевиявлення не тільки не породжує зобов’язань, але і юридичних можливостей спадкоємців. Таке протиріччя може виступати в якості підстави недійсності заповіту. Нікчемність такого правочину встановлена у ст. 168.