Введення в оману: відповідальність. Обман і помилка – в чому різниця?
Договірні відносини
При укладанні угод сторони, як правило, оформляють письмову угоду. В ньому прописуються основні умови співпраці, правила врегулювання спорів.
Якщо один учасник відносин з’ясує, що був введений в оману, він має право розірвати угоду в односторонньому порядку. Між тим при вчиненні такої дії потрібно врахувати ряд нюансів.
По-перше, факт введення в оману необхідно довести. На практиці це зробити досить складно.
По-друге, у багатьох випадках закон передбачає претензійний порядок врегулювання конфлікту. Це означає, що при виявленні факту введення в оману потерпіла сторона повинна направити іншому учаснику угоди претензію з пропозицією виконати зобов’язання або розірвати договір з усіма наслідками, що випливають з цього. Якщо відповідь буде незадовільним або не буде отримано зовсім, потерпілий суб’єкт може йти в суд. До свого позовом йому потрібно докласти всі документи, що підтверджують дотримання претензійного порядку.
Такі спори вважаються одними з найскладніших у практиці судів. Основні проблеми пов’язані зі збором доказової бази.
Необхідно також пам’ятати, що закон встановлює трирічний строк давності за позовами про введення в оману. Відлік починається з дати укладення угоди.