Відмова прокурора від обвинувачення. Учасники кримінального процесу

Віктор Кузьмін

1 minute

Як встановлює 6 пункт 5 статті КПК, державний обвинувач – службовець органу прокуратури, який від імені держави підтримує обвинувачення в рамках кримінального судочинства. Залучення прокурора до процесу забезпечує реалізацію конституційних вимог про дотримання порядку розгляду справ на основі змагальності і рівноправності сторін.

Обов’язки службовця

Позиція прокурора в кримінальному процесі визначається необхідністю забезпечити законність, захист свобод та інтересів особи, суспільства, держави. У цьому зв’язку службовці, залучені до виробництва, повинні:

Посилювати індивідуальну відповідальність за правильність висновків з ключових питань кримінального процесу.
Керуватися виключно нормами права.
Бути гарантами дотримання процесуальних та конституційних прав учасників судового процесу.
Проявляти активність при дослідженні доказів.
Забезпечувати об’єктивність при реалізації функцій держобвинувачення, підтримувати його в міру доведення.
Ставити питання перед судом про прийняття окремої ухвали при з’ясуванні обставин, що сприяли вчиненню протиправних дій, фактів порушення інтересів громадян слідчими/дізнавачами та ін.
Реагувати на порушення і грубі помилки, виявлені в ході провадження органами слідства/дізнання.

У кримінальному процесі прокурор бере участь не від себе, а як представника держави. Цей статус накладає особливі обов’язки службовця.

Підтримання і відмова прокурора від обвинувачення в суді

КПК досить чітко регламентує правила участі обвинувача у кримінальному судочинстві. Основні положення закріплені в статті 246 Кодексу.

Прокурор повинен керуватися принципом об’єктивності при підтриманні обвинувачення. Його дії повинні бути спрямовані на виявлення обставин, які не тільки викривають, але і виправдовують підсудного.

Прокурор як державний обвинувач виступає самостійним процесуальним суб’єктом. Відповідно, його позиція не зв’язується з висновками обвинувального акта або висновку. Підтримувати обвинувачення службовець повинен в міру його доведеності. Йому необхідно переконатися в достатності представлених матеріалів для винесення вироку підсудному.

Якщо в процесі розгляду справи буде виявлено, що доказами не підтверджуються претензії до підсудного, допускається мотивовану відмову прокурора від обвинувачення. Це дія тягне припинення виробництва або переслідування повністю або у відповідній частині з підстав, закріплених статтями 24 і 27 КПК.

Ключові елементи відмови

Відмова прокурора від обвинувачення в суді в першу чергу означає заперечення службовцям його обґрунтованості та законності. Відповідно, обвинувальна діяльність у відношенні громадянина припиняється. Заперечення виражається в публічному виступі – заяві прокурора в суді.

Враховуючи вищесказане, можна дати загальне визначення процесуальної дії. Відмова прокурора від обвинувачення являє собою заяву, зроблену держобвинувачем у засіданні суду, виражає негативне ставлення службовця до обвинуваченням у вигляді заперечення його обґрунтованості та законності, мотивуюче неможливість підтримки щодо конкретного суб’єкта, що повідомляє про припинення (часткове/повне) обвинувальної діяльності.

Важливий момент

Відмова прокурора від обвинувачення повністю узгоджується з призначенням кримінального судочинства. У зв’язку з цим багато експертів негативно оцінюють поведінку деяких службовців, які намагаються ухилитися від вчинення цієї процесуальної дії. У практиці, зокрема, мають місце випадки, коли посадові особи заявляють клопотання про повернення матеріалів прокурору з метою усунення порушень, нібито не пов’язаних з неповнотою виконаного розслідування.

Така поведінка вважається протиправним, а відповідні постанови прокурорів незаконними і прямо суперечать приписам 7 частини статті 246 КПК.

Наслідки процесуального дії

По-перше, вона змінює ставлення до підсудного. Суду та іншим учасникам судового процесу після вчинення цієї дії необхідно звертатися з громадянином як з невинуватим.

У чинному законодавстві допускається 2 форми відмови: частковий і повний. В останньому випадку має місце матеріально-правовий заперечення всього звинувачення. У результаті заходи щодо відстоювання обвинувальній позиції припиняються. Часткова відмова прокурора від обвинувачення передбачає заперечення певної складової доказової бази. Діяльність з відстоювання позиції у суді триває, але її рамки скорочуються. При цьому прокурор:

Заперечує неподтвердившуюся частину обвинувачення.
Формулює тезу решти і підтримує його.

Відмінні риси часткової відмови

У кримінальному провадженні передбачається можливість пом’якшення обвинувачення. Його необхідно відрізняти від часткового відмови. Пом’якшення передбачає:

Виключення обставин, що обтяжують відповідальність, зі складу діяння.
Виняток посилань на норми права, порушення яких ставилося в ув’язненні або акті, якщо злочин передбачено за іншою статтею КК.
Перекваліфікацію посягання у відповідності з кримінальною нормою, яка встановлює більш м’яку санкцію.

При частковому відмову від обвинувачення має місце скорочення матеріально-правової складової, заперечення окремих аспектів осудної злочину. При пом’якшенні, навпаки, матеріально-правовий елемент і обсяг інкримінованого діяння залишаються незмінними, а юридична оцінка поведінки підсудного коригується.

Підстави

Прокурор має право відмовитися від обвинувачення, якщо оцінка доказів, отриманих в ході розслідування, виявилася помилковою, або в процесі судового слідства були отримані відомості, що спростовують обвинувачення.

Підстави відмови службовця поділяються в залежності від причин припинення переслідування і провадження у справі на нереабилитирующие і реабілітуючі. В останньому випадку має місце відмова у зв’язку з відсутністю події злочину або ознак складу в поведінці підсудного. Всі інші підстави вважаються нереабілітуючими.

У деяких юридичних виданнях в окрему категорію виділяють обставини, які зобов’язують службовця відмовитися від держобвинувачення. Це, зокрема, фактори, що свідчать про відсутність передумов для продовження процесу. До таких обставин можна віднести:

Відсутність скарги від потерпілого або примирення підсудного з потерпілим у рамках справ приватного обвинувачення.
Наявність винесеного у відношенні підсудного вироку по цій же обвинуваченням або судового рішення про припинення провадження за цією ж підставою. Зазначені постанови повинні бути набрали чинності.
Наявність неотмененного постанови слідчого/дізнавача про припинення справи за цим обвинуваченням.

Обов’язкові вимоги

Наказом Генпрокурора від 13.11.2000 р. № 141 встановлено ряд обов’язків для працівників органів прокуратури, які є учасниками кримінального процесу.

При радикальному розходженні позиції державного обвинувача із змістом акта/висновку прокурор зобов’язаний негайно поставити до відома про це службовця, що затвердив цей документ. При цьому співробітники повинні вживати погоджені заходи, що забезпечують юридичну обґрунтованість виступу в суді на стороні обвинувачення і виключають будь-який вплив на процесуальну самостійність державного обвинувача.

Дана вимога передбачає, що відмова від обвинувачення необхідно погоджувати з територіальним прокурором або особою, прирівняною до нього. При цьому дане правило не вказує на наявність зв’язку між позиціями обвинувача і прокурора, який затвердив висновок/акт. Держобвинувач – самостійний учасник кримінального процесу.

Процесуальні складності

На думку багатьох юристів, підхід, передбачений частиною 7 статті 246 КПК, можна вважати цілком логічним і демократичним: держава в особі уповноваженої особи відмовляється від обвинувачення, внаслідок чого судова інстанція припиняє розгляд.

Разом з тим з’являються питання, не дозволені Кодексом. Наприклад, може вердикт бути оскаржені прокурором, який не згоден з позицією державного обвинувача? Як буде реалізовувати права потерпілий заперечує проти судового рішення, обумовленого відмовою від обвинувачення?

Досудові стадії процесу дозволяють стороні звинувачення, зокрема держобвинувача, відмовитися від претензій до підозрюваного. На думку юристів, раз справа перейшла до суду, інстанція, його розглядає, має отримати можливість прийняти самостійне рішення у відповідності з результатами судового слідства. Адже нічиє думка не може впливати на рішення і визначати його. В іншому разі не буде реалізований принцип незалежності суду. Це, в свою чергу, не узгоджується з метою судочинства.

Як чинити, якщо думку суду не збігається з позицією обвинувачення, враховуючи, що остання може обумовлюватись і об’єктивними результатами розгляду, і суб’єктивною оцінкою доказів? Як вважають деякі експерти, судова інстанція повинна сформулювати свої висновки в окремому процесуальному документі, незалежно, але беручи до уваги позицію обвинувача.

Інтереси потерпілого

Вони виявляються в істотній мірі ущемленими при відмові прокурора (навіть часткове) від обвинувачення. Потерпілий, відповідно до положень закону, має право підтримувати обвинувачення разом з посадовою особою. Але при відмові останнього виробництво припиняється незалежно від волі жертви злочину. Як показує практика, прокурор свої дії з потерпілим не погоджує і часто навіть не повідомляє його про них.

Фактично законодавство позбавляє жертву злочину можливості самостійно захищати свої інтереси.

Пояснення ВС

Пленарним постановою № 1 від 5 березня 2004 р. суд підтвердив, що часткова/повна відмова від обвинувачення в процесі розгляду, пом’якшення його зумовлює винесення рішення у відповідності з думкою державного обвинувача. Обумовлюється це тим, що кримінальне провадження базується на принципі рівноправності та змагальності, а формулювання і підтримання обвинувачення забезпечується держобвинувачем. Як видно, у поясненнях Пленуму про інтереси потерпілого нічого не сказано.

У цій же постанові суд вказує, що державний обвинувач, керуючись законодавством, зобов’язаний викласти мотиви своєї відмови або пом’якшення обвинувачення, наводячи посилання на відповідні норми права. Інстанція, яка розглядає справу, в свою чергу, зобов’язана вивчити думку прокурора в засіданні, в тому числі в рамках судових дебатів. Підсумки обговорення позиції держобвинувачення повинні бути відображені у протоколі засідання. Крім того, в постанові пояснюється, що рішення, винесене у зв’язку з відмовою від обвинувачення чи його пом’якшення, може бути оскаржені сторонами виробництва.

Як випливає з наведеної вище інформації, потерпілий має лише одну можливість захистити свої інтереси – оскаржити судовий акт. Однак на практиці ні судові дебати, ні подальше оскарження рішення не змінює становища жертви злочину, і інтереси потерпілого так і залишаються порушеними.

Можливе рішення проблеми

Вихід зі сформованої ситуації можна спробувати знайти, якщо звернутися положенням, присутнім у постанові КС № 18 від 8 груд. 2003 р. В резолютивній частині документа сказано, що винесення рішення, обумовленого позицією державного обвинувача, допускається тільки по закінченні вивчення матеріалів виробництва та заслуховування думки сторін. Ґрунтуючись на цьому положенні, суд не вправі припиняти справу до того моменту, поки матеріали не будуть повністю досліджені, і виражена позиція учасників засідання.

На думку юристів, такий підхід дозволив би знайти правильний підхід, що відповідає принципам змагальності та незалежності судочинства.

КС цілком однозначно вказує на те, що дії прокурора, спрямовані на відмову від обвинувачення чи його зміну в сприятливу сторону для підсудного, можуть здійснюватися тільки після всебічного вивчення всіх представлених доказів (тобто після судового слідства) і заслуховування думки інших учасників, в тому числі і після завершення дебатів.

Процесуальне оформлення

В законодавстві передбачається, що в разі відмови від обвинувачення виробництво або переслідування стосовно громадянина повинно припинятися по відповідним підставах, про що виноситься постанова (визначення). Деякі юристи вважають даний підхід не зовсім вірним.

Оскільки відмова за реабілітуючими мотивами заявляється в кінці розгляду, згоду з ними суду доцільніше сформулювати не визначенням, а рішенням (виправдувальним вироком), вказавши його в описово-мотивувальної частини.

Якщо ж процесуальна дія прокурора обумовлено нереабілітуючими (“технічними”) підставами, у цьому разі суд може припинити провадження/переслідування своєю постановою (ухвалою).

Слід враховувати, що припинення справи не перешкоджає подальшому пред’явлення і розгляду позову в рамках цивільного судочинства.

Ст. 24 КПК

Згідно з нормою, порушену справу повинно припинятись при:

Відсутність події злочину або складу посягання в діях особи.
Встановлення факту смерті обвинуваченого/підозрюваного. Винятком є виробництво, спрямоване на реабілітацію померлої.
Відсутності заяви жертви злочину, якщо виробництво має порушуватися на підставі цього документа. Винятки передбачені в 4 частини 20 статті КПК.
Відсутність судового висновку про наявність ознак посягання в діях одного із суб’єктів, зазначених у п. 2, 2.1 ч. 1 448 норми Кодексу, або згоди РФ, Держдуми, кваліфікаційної судової колегії на порушення справи/залучення в якості обвинуваченого однієї з осіб, присутнього в переліку п. 1, 3-5 ч. 1 ст. 448.

Припинення справи здійснюється слідчим на підставі постанови прокурора. Слідчий складає процесуальний документ, у якому вказує:

Дату і місце винесення.
Посада, Ф. В. О. особи, який його оформив.
Підстави для порушення провадження з посиланнями на конкретні статті КК.
Результати слідства із зазначенням інформації про громадян, щодо яких воно велося.
Заходи, що застосовувалися до осіб.
Посилання на норми, на підставі яких справа припиняється.
Рішення про скасування запобіжних заходів та забезпечення.
Відомості про долю речових доказів.
Правила оскарження постанови.

Копія документа направляється прокурору, за винятком випадків, встановлених ст. 25.1 КПК.