Віденська конвенція про дипломатичні зносини 1961 р. Міжнародне право

Віденська Конвенція про дипломатичні зносини була прийнята в період Холодної війни між Заходом і Росією. Цей документ встановив принципи зовнішньополітичного взаємодії між суверенними державами за їх взаємною згодою. Розглянемо ключові положення Віденської Конвенції.

Загальні відомості

Право міжнародних договорів являє собою систему норм, що визначають порядок підписання, набрання чинності, виконання, припинення та зміни угод між незалежними державами. Предмет галузі включає в себе всі види відносин суб’єктів у сфері розвитку мирного співіснування і співробітництва між націями, незалежно від відмінностей в їх суспільному та державному ладі. Право міжнародних договорів виходить з конкретних джерел. В якості них виступають як внутрішньодержавні нормативні акти, так і угоди, підписані між світовими лідерами, міжнаціональними організаціями.

Дипломатичне право

Ця галузь вважається ключовий у сфері встановлення мирних взаємодій між країнами. Віденська Конвенція 1961 р. виступає в якості джерела цієї системи норм. В 14 ст. даного документа визначається старшинство представників країн. Вони поділяються на 3 класи:

Розглянутий міжнародний договір визначає, що старшинство представників одного класу встановлюється або щодо дати і часу прибуття в яку-небудь країну, або з дня вручення ним вірчих грамот (дату офіційного вступу на посаду).

Привілеї та імунітети

Віденська Конвенція про дипломатичні зносини 1961 року встановлює певні переваги і права послів зарубіжних держав. З деякими обмеженнями привілеї та імунітети можуть надаватися і адміністративно-технічним і обслуговуючим працівникам. Віденська Конвенція про дипломатичні зносини визначає 2 категорії прав і переваг. Перші відносяться до представництв в цілому, другі – особисто до їх главам і персоналам. В даний час імунітети і привілеї регламентують дво – та багатосторонні угоди, крім Віденської Конвенції.

Диппредставництва

Розглянутий міжнародний договір ст. 22 встановлює недоторканність приміщень представництв. Під такими площами розуміють будівлі або їх частини, що використовуються у відповідних цілях, у тому числі резиденцію глави і земельну ділянку, прилеглу до цих об’єктів. Раніше деякі держави робили спроби оскаржити цей пункт, вказуючи на різні ризики (пожежа, наприклад). Проте всі аргументи були відхилені.

Віденська Конвенція про дипломатичні зносини накладає обов’язок на країну перебування забезпечувати всі належні заходи безпеки, у тому числі спрямовані на захист приміщень представництв від нанесення шкоди або вторгнення, будь-якого порушення нормальної його роботи. Майно, предмети обстановки, засобу пересування мають імунітет від реквізиції, арешту, обшуку та виконавчих дій.

Недоторканність кореспонденції

Пошта диппредставництва не підлягає розкриттю і затримання. Віденська Конвенція про дипломатичні зносини офіційно зафіксувала існував до її затвердження порядок зв’язку послів зі своєю країною з допомогою кур’єрів і шифрованих (закодованих) депеш. Всі ділянки, що становлять пошту представництва, повинні мати зовнішні видимі позначення. В цих місцях можуть міститися тільки предмети і кореспонденція, призначені для офіційного використання. Документація та архіви представництва також мають недоторканністю незалежно від часу і місця знаходження.

Віденська Конвенція про дипломатичні зносини: зворотна сторона недоторканності приміщень

Приміщення представництва не можуть використовуватися для насильницького утримання осіб, а також для надання притулку. Останнім Віденська Конвенція про дипломатичні зносини прямо не встановлює. Проте в документі присутній стаття, яка дозволяє давати саме таке трактування. Зокрема, ст. 41 визначає, що приміщення представництва не можуть використовуватися в цілях, які несумісні з функціями посольства, передбаченими в Угоді або в інших міжнаціональних нормах. Питання щодо існування і юридичної сили можливості отримати притулок від переслідування, непріменяемим щодо кримінальних проваджень, залишається невирішеним і виступає темою запеклих дискусій. В європейських державах така практика практично припинилася. Дискусійну ситуацію можна вирішити виключно шляхом переговорів.

Віденська Конвенція, забезпечуючи недоторканність приміщень представництв, не визначає порядок виїзду будь-якого суб’єкта, на якого її дія не поширюється, з гарантією безпеки і недоторканності. Як виняток виступають латиноамериканські держави. У свій час вони підписали між собою спеціальні угоди, згідно з якими помешкання представництв можуть використовуватися як політичні притулку.

Зловживання імунітетом

Одним з яскравих прикладів виступає справа Росаля. Будучи послом Гватемали в Нідерландах і Бельгії, він був затриманий в Нью-Йорку поліцією. При ньому виявили більше 100 фунтів наркотичної речовини. Як повідомляла поліція, дипломат досить давно займається контрабандою. А його часті поїздки в США стосувалися не дипмісії, а саме спекуляції. Уряд Гватемали на наступний день після затримання Росаля оголосило про позбавлення його посади посла і, відповідно, імунітету.

Податкова сфера

Розглядувана Конвенція підтверджує також усталену практику звільнення диппредставництв від мит і зборів, що стягуються за певні види обслуговування. До них, зокрема, відносять оплату електроенергії, телефонного зв’язку, інших комунальних послуг. Між тим фіскальні вилучення, що передбачені у п. 1 ст. 23 Конвенції, не відносяться до тих податків, якими оподатковуються суб’єкти, які укладають контракти з головою представництва або акредитує державою, згідно з законодавством країни перебування. Збори та винагороди, які стягує саме посольство при виконанні своїх безпосередніх офіційних обов’язків, звільняються від мит і зборів. Представництво також не здійснює митні платежі при перевезенні предметів, призначених для використання в дипломатичних цілях.

Порушення

4 листопада 1979 р. групою студентів було захоплено представництво США в Тегерані. Співробітників посольства взяли в заручники, чим порушили їх недоторканність та імунітет. Сполучені Штати, у свою чергу, направили звернення в Міжнародний суд при ООН. В середині грудня ця інстанція винесла постанову, в якій визначалися тимчасові заходи, що підтверджують обов’язковість недоторканності та імунітету. Слід сказати, що до прийняття Конвенції такого роду порушення зустрічалися досить часто. Один з прикладів, зокрема, описаний в книзі В. М. Бережкова. Він розповідає про грубе порушення німецькими властями імунітетів і привілеїв послів. У книзі описуються події, при яких есесівці вривалися в представництво, захоплювали співробітників і відвозили на допити, намагаючись вивідати таємні відомості.

Забезпечення захисту

Країна перебування зобов’язана навіть при початку збройного конфлікту забезпечити швидкий виїзд осіб, які користуються імунітетом та привілеями, які не є громадянами цієї держави. Це ж положення поширюється і на членів їх сімей незалежно від громадянства. Таким чином, звичай, що існував тисячоліттями, придбав офіційний нормативний характер. При реалізації цього положення держава перебування має зокрема забезпечити представників посольства та членів їх сімей перевізними засобами для них самих та майна, що перебуває з ними.

Особиста недоторканність і привілеї представників

Посол не підлягає затриманню у будь-якій формі, не може бути заарештований, не піддається обшуку. Країна перебування повинна ставитися до представника з відповідною повагою, вживати необхідних заходів для запобігання яких-небудь зазіхань на його гідність, особистість і свободу. Разом з цим у Віденській Конвенції передбачено, що і приватна резиденція посла також недоторканна. Країна перебування зобов’язана забезпечувати захист цього об’єкта так само, як і диппредставництва. Під приватною резиденцією посла розуміють в тому числі і приміщення тимчасового перебування агента. Наприклад, це може бути номер в готелі. Кореспонденція, документація, матеріальні цінності також користуються недоторканністю. Виняток становлять позови, що відносяться до будь-якої комерційної чи професійної діяльності, яка ведеться послом в країні перебування за межами його офіційних функцій.

Додатково

Імунітет диппредставників від юрисдикції держави, в якому він знаходиться, не звільняє його від відповідальності перед судовими інстанціями акредитуючої держави. Родичі (члени сім’ї) представника, які проживають разом з ним, можуть користуватися, якщо вони не є громадянами держави перебування, імунітетами та привілеями, закріпленими в ст. 29, 36 Конвенції.

Висновок

Віденська Конвенція стала першим офіційним документом, у якому на рівні лідерів світових держав був закріплений порядок надання дипломатичних привілеїв та імунітету. Ця угода стала результатом обговорення зовнішньополітичних питань у багатосторонньому форматі. Слід сказати, що практика надання імунітету і привілеїв існувала й до прийняття Конвенції. Документ лише закріпив офіційно вже усталений порядок. Конвенція акумулює деякі положення, присутні в аналогічних паперах. На виконання пунктів цього документа після його підписання деякі країни уклали більш конкретні Угоди, пов’язані з роботою представництв інших держав на своїй території.