Оцінка доказів у цивільному і кримінальному процесі

У процесі розгляду справ у судових інстанціях сторони, відстоюючи свої інтереси, надають докази. Ними вони спростовують доводи опонентів. В цьому полягає зміст принципу змагальності сторін. Розглянемо, в чому полягають докази та доказування.

Загальна інформація

Суд являє собою незалежний орган, уповноважений на розгляд і вирішення спорів. Його завдання – не просто прийняти яку-небудь сторону у справі, а ретельно вивчити всі матеріали, надані учасниками. Оцінка доказів судом ґрунтується на повному, всебічному, безпосередньому і об’єктивному дослідженні фактів, подій, документів. Всі ці матеріали розглядаються в якості засобів опосередкованого пізнання обставин, що мають значення для вирішення справи.

Докази і доказування

Фактичні дані, які досліджує уповноважена інстанція, повідомляються у формі суджень про ті чи інші факти. Судові докази об’єднують ці відомості і засоби, за допомогою яких вони надаються. Фактичні дані є відображенням подій дійсності і передають інформацію про них. У законодавстві строго регламентована форма, в якій вони можуть бути отримані. Так, ст. 55 ЦПК встановлює, що фактичні дані можуть являти собою:

Порядок отримання

Він також суворо регламентується законодавством. Якщо відомості, які відносяться безпосередньо до розглянутої справи, отримані в належній процесуальній формі, але залучені в процес з порушенням встановленого порядку, то вони не можуть використовуватися як доказова база. Матеріали, які здобуті незаконним шляхом, юридичної сили не мають. Відповідно, вони також не можуть використовуватися в уповноваженій інстанції при розгляді справи та винесенні рішення. Також не допускається посилання на ті відомості, які не були вивчені судом згідно з нормами ЦПК.

Класифікація

Законодавство визначає кілька критеріїв, згідно з якими встановлюються ті або інші види доказів. Наприклад, існує класифікація за характером взаємозв’язку змісту відомостей з фактом. За цим критерієм виділяють прямі і непрямі дані. У першому випадку зміст інформації і факт мають однозначний зв’язок. Вона дозволяє зробити безперечний висновок про відсутність або наявність того чи іншого доказуваного події. Відомості, що відносяться до другої категорії і взяті окремо, не дають підстави для декількох версій.

Щоб відкинути не мають обґрунтування припущення і прийти до єдиного висновку, необхідно пов’язати і порівняти непрямі докази з іншими. Наприклад, припустимо, позивач направляє заяву з вимогою про стягнення суми, взятої у нього відповідачем. При цьому в якості доказу перший надає лист. У ньому присутня прохання другої сторони дати йому позику. Однак даний документ буде тільки непрямим свідченням того, що був укладений договір позики, з якого, відповідно, виникло зобов’язання, не виконане відповідачем. Інша справа, якщо б позивач надав лист, в якому боржник просить почекати з поверненням грошей, які він позичив. Такий документ буде вважатися вже прямою вказівкою на наявність договору.

Практичне значення класифікації

Непрямі дані досить широко застосовуються при розгляді тих чи інших спорів, особливо тоді, коли прямі свідчення відсутні або ні недостатні. З їх допомогою обґрунтування висновків здійснюється шляхом виключення помилкових припущень. Практичне значення поділу на прямі та непрямі матеріали полягає в тому, що:

Первісні і похідні дані

Існують види доказів, що розрізняються за характером формування тих чи інших відомостей про доконані факти. Первинні докази утворюються при безпосередньому впливі на носія інформації. Похідні дані відтворюють відомості, які отримані з інших джерел. Вони іменуються також копіями. Наприклад, слова свідка, який чув від іншої особи про обставини події, будуть похідним доказом, а ось свідчення очевидця – початковим (першоджерелом).

Застосування на практиці

Похідні та первісні докази вкрай важливі для встановлення справжніх подій і фактів. Розуміння ходу формування тих чи інших матеріалів у справі дозволяє в правильному напрямку вести їх дослідження, правильно ставити питання перед сторонами, свідками, експертом, а також з’ясовувати відомості, що відносяться до суперечки. При наявності сумнівів у достовірності похідних даних законодавство наказує прагнути до отримання інформації з першоджерел. У процесі дослідження повинна проводитися перевірка доказів, умов їх формування, обставин, які можуть вплинути на їхню правдивість. Уповноважена на розгляд справи інстанція не може відмовити у залученні тих чи інших відомостей у зв’язку з тим, що вони не є вихідними джерелами. Докази в цивільному процесі як первинні, так і похідні, зіставляються з усіма наявними матеріалами справи.

Аналіз матеріалів

Згідно ст. 67 ЦПК, докази в цивільному процесі досліджуються у відповідності з внутрішнім переконанням уповноваженої посадової особи. Цей принцип грунтується на тому, що суб’єкти, які розглядають і вирішують справи по суті, самостійно вирішують питання, що стосуються достовірності, хибність чи істинність інформації, а також їх достатності для того, щоб зробити обґрунтований висновок. Згідно з нормами ЦПК, ніяка інформація не має заздалегідь встановленої сили. Суд може відкинути будь-який доказ, якщо інформація, яку воно несе, не відповідає дійсності.

Критерії

Оцінка доказів проводиться безпосередньо в ході розгляду справи. У законодавстві відсутні формальні вимоги, згідно з якими необхідно визнавати ті чи інші відомості достовірними. Оцінка доказів має здійснюватися незалежно від зовнішнього впливу. При цьому вони досліджуються в сукупності. Формування внутрішнього переконання відбувається під впливом світогляду уповноваженої особи. Ключовим його елементом виступає правосвідомість. Воно сприяє правильному розумінню і тлумаченню законодавчих норм, які підлягають застосуванню в конкретній суперечці. Правосвідомість має велике значення і для осіб, які беруть участь у справі. Ними також проводиться оцінка доказів у відповідності з їх внутрішніми переконаннями і світоглядом.

Об’єктивний розгляд

Воно являє собою незацікавленість судді у розглянутому і який вирішується справі. У нього не повинно бути упередження та упередженості при дослідженні матеріалів. Для забезпечення об’єктивного вивчення поданих сторонами відомостей законодавство передбачає порядок відводу судді. За відсутності зацікавленості уповноважена особа розглядає матеріали всебічно: і з боку позивача, так і з боку відповідача. Об’єктивність, всебічність мають особливе значення, коли проводиться оцінка доказів в кримінальному процесі.

Вимоги

Вони встановлюються процесуальним законодавством. У відповідності з цими вимогами суду належить оцінити достовірність, належність кожного доказу окремо, достатність і взаємопов’язаність матеріалів у сукупності. Ці приписи в першу чергу стосуються остаточної стадії дослідження наданих сторонами відомостей. Результати аналізу матеріалів суд повинен викласти у своєму рішенні. В акті наводяться мотиви, з яких одні матеріали прийняті як засобу обґрунтування, а інші відкинуті, а також підстави, з яких одним з даними віддано перевагу перед іншими. Оцінка доказів може бути проміжною, ставитися до інформації, що вивчаються для вирішення справи або обосновывающим необхідність вчинити ті чи інші процесуальні дії.

Висновок

Суд проводить оцінку доказів не тільки в ході вирішення справи по суті. Так, на більш ранніх стадіях сторонам пропонується надати додаткові матеріали, якщо вже наявних, на думку компетентного особи, недостатньо для вирішення питання. Найчастіше визначальне значення має експертний висновок. Це, зокрема, актуально у випадках, коли досліджуються речові докази, а також виконуються інші необхідні процесуальні дії за участю спеціаліста. Разом з цим, експертний висновок не вважається винятковим засобом обґрунтування тих чи інших висновків. Воно також має оцінюватися в комплексі з іншими доказами. Остаточне рішення у справі приймається в нарадчій кімнаті. Суд, завершивши дослідження в рамках слухання, надавши сторонам можливість висловитися, віддаляється в закрите приміщення, де одноосібно (колегіально) виносить той чи інший мотивований акт.