Форма угоди. Поняття, види та форми угод

0

У ЦК передбачено декілька юридичних фактів, що обумовлюють виникнення, припинення, зміну можливостей і обов’язків суб’єктів. В якості одного з них виступає угода. Цей юридичний факт вважається одним з найпоширеніших. Розглянемо, які існують види і форми угод.

Загальні відомості

Угода являє собою дію громадянина або юридичної особи, спрямований на встановлення, припинення або зміну обов’язків і юридичних можливостей. В підтвердження його здійснення боку, як правило, укладають угоду. В більшості випадків письмова форма угоди є обов’язковою. Проте закон допускає можливість вираження сторонами їх волі словами.

Усна форма угоди

Вона регламентується статтею 159 ЦК. Згідно з нормою, усно дозволяється укладати угоди, якщо:

  • У законодавстві або в угоді не передбачений інший порядок оформлення відносин.
  • Виконання умов здійснюється при укладенні договору.
  • Вчинення правочину спрямовано на реалізацію положень вже оформленого договору і є угода про усній формі.
  • Специфіка

    Усна форма полягає в тому, що учасники угоди висловлюють свою волю словами. За рахунок цього їх наміри сприймаються безпосередньо. До усній формі законодавство прирівнює конклюдентні дії і в ряді випадків мовчання. Перші являють собою такі поведінкові акти суб’єкта, які свідчать про його намір. Наприклад, особа, що встановлює торгові автомати, цією дією підтверджує свою волю укласти угоду. Мовчання може розглядатися як свідчення про наміри виключно в обставинах, передбачених законодавством або угодою сторін. Як правило, усна форма використовується громадянами. Угода на словах може мати місце, наприклад, при встановленні порядку користування земельною ділянкою, що перебуває у спільній власності. Згодом у випадку виникнення спору встановлені сторонами правила можуть використовуватися як докази в суді. Для інших випадків встановлена письмова форма угоди. Вона має ряд особливостей. Розглянемо їх докладніше.

    Проста письмова форма правочину

    Законодавство допускає різні варіанти оформлення відносин між контрагентами. В якості одного з них виступає проста письмова форма правочину. Що це таке? Така форма угоди передбачає складання спеціального документа. У ньому повинно бути виражено зміст відносин, в які вступають суб’єкти. При цьому обов’язковою вимогою є наявність підписів осіб, що укладають угоду. Допускається візування суб’єктами, уповноваженими учасниками відносин. Законодавство чи інші нормативні акти можуть передбачати додаткові вимоги та наслідки невідповідності їм. Наприклад, форма угоди буде вважатися належною, якщо для вираження своєї волі учасники відносин використовували спеціальний бланк або документ скріпили печаткою.

    Типи угод

    Згідно статті 161 ЦК, документальна форма угоди передбачена для відносин, в які вступають юридичні особи або організації і громадяни. Підписання угоди здійснюється і в тому разі, якщо сторонами виступають громадяни. Документальна форма угоди обов’язкова, якщо її вартість перевищує встановлений на момент оформлення відносин МРОТ більш ніж в 10 разів. Законодавство може передбачати й інші випадки. При цьому в деяких з них сума угоди може і не мати значення.

    Винятки

    Не розглядаються як проста форма угоди касовий або товарний чек. Це обумовлено тим, що в цих документах відсутні реквізити, обов’язкові для угод. Йдеться, зокрема, про предмет, відомості про сторони та ін. Між тим, це не означає, що касовий/товарний чек не має сили. Ці документи можуть використовуватися в якості доказів у суді в разі виникнення конфлікту.

    Наслідки невиконання вимог закону

    Недотримання форми угоди, як вказує стаття 162 ЦК (п. 1), позбавляє учасників можливості посилатися на показання свідків на підтвердження укладення угоди в разі виникнення спору. Проте сторони можуть приводити інші докази виникнення відповідних відносин. Підтвердження можуть бути в тому числі і письмовими. В якості доказів виступають, як правило, платіжні документи, відео-/аудіозаписи тощо У випадках, які прямо встановлені законодавством або угодою сторін, порушення необхідної форми здійснення угод спричиняє їх недійсність. Прикладами є поручительство, обіцянку дарування.

    Додаткові вимоги

    Законодавством також передбачена нотаріальна форма угоди. Її обов’язковість встановлюється безпосередньо нормами або угодою сторін. При цьому в останньому випадку законом може і не знадобитися нотаріальне посвідчення. Якщо ж відповідне умова включено в угоду, воно стає обов’язковим для сторін незалежно від того, передбачає його норми чи ні. У деяких випадках обов’язковою також є і держреєстрація. Ця процедура застосовується тільки до угод, складених на папері (документальна форма угоди). Право власності на об’єкт, придбаний в рамках купівлі-продажу, наприклад, повинно бути зареєстровано.

    Зміст

    Його утворює комплекс умов про предмет, обов’язки і права учасників, відповідальність і так далі. Для визнання дійсності угоди необхідно, щоб його зміст відповідав приписам законодавства, не порушувало заборонних норм. При цьому на практиці угоди можуть відрізнятися від диспозитивних положень. Також вони можуть бути взагалі не передбачені юридичними актами. Однак будь-яка форма угоди (форма договору повинна відповідати загальним принципам і змісту законодавства. Крім цього, необхідно дотримання основ правопорядку та етичних норм.

    Розпорядження

    Письмова форма буде вважатися дотриманою, якщо в угоді, укладеній учасниками, присутні всі обов’язкові реквізити, передбачені законом. До них слід відносити:

  • Час і місце оформлення документа.
  • Предмет угоди.
  • Вартість.
  • Умови розрахунку. У цьому пункті встановлюється величина оплати, строки її здійснення. Сторони, наприклад, можуть передбачити одноразову виплату або періодичне погашення заборгованості.
  • Обов’язки і права сторін.
  • Підстави настання відповідальності. Наприклад, учасники можуть встановити, що у разі прострочення виплати будуть нараховуватися відсотки.
  • Порядок вирішення спорів.
  • Форс-мажорні обставини.
  • Підписи учасників угоди.
  • Контактну інформацію.
  • Зазначені пункти вважаються істотними умовами угоди. Зміст документа має чітко виражати волю учасників. Як правило, договір складається у 2-х примірниках. Однак у деяких випадках може знадобитися і більше їх число. Приміром, 3 примірники необхідно у випадках, коли укладається угода купівлі-продажу нерухомості. По одному бланку залишають у себе, а третій передається в реєстраційний орган.

    Терміни

    Будь-які угоди, незалежно від своєї форми передбачають певні періоди для виконання їх умов. Терміни поділяються на:

  • Відкладальні. Вони припускають, що вчинений правочин спричинить наслідки при настанні встановленого періоду. Наприклад, в орендному угоді, оформленому 1 грудня, прописано, що приміщення надається користувачеві з 1 травня.
  • Отменительные. Наслідки операції в цьому випадку припиняються при настанні обумовленого терміну. Наприклад, за угодою, укладеною 1 грудня, орендар зобов’язаний звільнити приміщення 15 січня. Відповідно, 15.01 припиняється дія договору.
  • Нюанси

    Необхідно зазначити, що закінчення строку може мати різне значення. Так, у деяких випадках його закінчення передбачає прострочення суб’єкта з можливістю кредитора висловити відмову від прийняття виконання і наступним стягненням понесених збитків. Визначити період в угоді можна різними способами. Наприклад, сторони можуть встановити:

  • Точну дату.
  • Певний період. При цьому вони можуть встановити часовий проміжок, який обчислюється днями, роками, місяцями. Наприклад, суб’єкти укладають угоду, за якою контрагент зобов’язується надавати певний обсяг продукції кожен місяць.
  • Початок події. Наприклад, в угоді передбачається, що постачальник починає відвантаження продукції з початком навігації.
  • Умовні угоди

    Це досить специфічний вид угод. Законодавство передбачає можливість укладати угоди, по яких виникнення юридичних можливостей і обов’язків або їх припинення/зміна ставиться в залежність від конкретного обставини. При цьому термін його настання учасникам невідомий. Такі правочини можуть вчинятися з відкладальною або отменительным умовою.

    Недійсність

    Цивільне законодавство приділяє велику увагу правомірність укладених угод. Недійсним називається угода, яка суперечить нормам. Законодавство вимагає, щоб угода виражала волю сторін у передбаченій у відповідних випадках формі, а також щоб учасники були дієздатні. Порушення хоча б однієї з цих умов тягне за собою визнання угоди недійсною.

    Момент втрати правомірності

    Його визначення має особливе значення на практиці. Як вказує стаття 167, угода, визнана недійсною, вважається такою з моменту її укладення. Між тим, зі змісту угоди випливає, що її дія може бути припинено лише на майбутнє час. Наприклад, не можна визнати недійсність угоди по оренді площі з дати її вчинення. Пояснюється це тим, що об’єкт уже був у користуванні. У такій ситуації дія договору буде припинено на майбутнє. У ЦК встановлюється термін давності по недійсним угодам. За позовами про застосування наслідків неправомірності нікчемних правочинів він становить 10 років. Обчислення проводиться з дати початку виконання умов угоди. Що стосується оспорюваних актів, то для них термін давності 1 рік. При цьому він починається з дня, коли були припинені загрози або насильницькі дії, під впливом яких угода була укладена, або з дати, коли заявнику стало або могло стати відомо про інші обставини, що виступають як підстави для визнання її недійсною.

    Оспорювані і нікчемні угоди

    Це два види недійсних угод, які передбачені законодавством. Заперечної угоду може визнати суд. Нікчемна угода вважається недійсним уже в силу закону. Визнання його таким не залежить від рішення суду. Оспорювані правочини вважаються дійсними до заяви вимоги зацікавленої особи. До них відносять угоди, укладені під впливом погроз, обману, насильства, омани або у важких життєвих обставинах. Серед підстав, за якими угода визнається недійсною, є недотримання встановленої для неї форми.

    Повернення отриманого

    Якщо за недійсним правочином не було здійснене виконання, жодних майнових наслідків її визнання такої не настає. Інше положення справ буде в разі, якщо умови угоди були повністю або частково реалізовані. У цій ситуації законодавство передбачає певні майнові наслідки. В першу чергу, як вказує стаття 167 ГК (ч. 1), по недійсним угодам кожен з учасників зобов’язаний повернути все, що він отримав. Цей порядок називається двосторонньою реституцією. Вона часто застосовується у випадках, коли сторонами не була дотримана встановлена форма угоди. Наприклад, якщо угоду про купівлю-продаж нерухомості не було оформлено належним чином і згодом не пройшло реєстрацію, то воно буде визнано недійсним. У деяких випадках, однак, здійснити повернення отриманого в тому ж вигляді, в якому воно було прийнято, неможливо. Така ситуація має місце, наприклад, при знищенні речі. Тоді закон наказує здійснити повернення суми, еквівалентної її вартості. Крім двосторонньої, передбачена і одностороння реституція. В цьому випадку початкове положення (існувало до укладення недійсної угоди) відновлюється тільки у одного учасника. Для другого суб’єкта передбачені санкції. Зокрема, все, що він отримав по угоді, звертається на користь держави. Така ситуація можлива, наприклад, у разі, якщо особа уклала угоду з недієздатним громадянином, знаючи про це. Законодавство також передбачає санкції до обох суб’єктів. У цьому випадку все, що вони отримали, звертається на користь держави.

    Comments are closed.