Зєднання кримінальних справ: підстави, порядок зєднання

Додатково

Правила, закріплені статтею 153 КПК, можуть використовуватися і при з’єднанні справ в рамках публічного обвинувачення в судочинстві. У ч. 7 31 норми Кодексу прямо дозволено виділення, а у 33 статті – не виключено з’єднання. Об’єднання справ, по суті, в цьому випадку буде являти собою створення виробництва одного з декількох, відкритих відокремлено.

Досить часто слідчий в ході здійснення оперативно-розшукових заходів по одному діянню виявляє ознаки інших злочинів, скоєних обвинуваченими/підозрюваними. Але в цьому випадку відсутні підстави для відкриття нових справ і об’єднання їх в одне. У такій ситуації припустимо розслідування в рамках наявного виробництва та інших, знову встановлених епізодів протиправної діяльності одного суб’єкта.

Висновок

З’єднання справ за обвинуваченням суб’єкта у причетності до кількох злочинів в одне виробництво забезпечує можливість слідчому, а згодом і суду провести повну та всебічну оцінку обсягу і характеру протиправних дій громадянина. Відповідно, це гарантує призначення винному справедливого покарання.

Позитивний момент в даному випадку полягає в тому, що у разі розслідування декількох діянь, до якого причетний один і той же громадянин, в рамках одного виробництва немає необхідності кожен раз збирати інформацію про його особу та інші характеризують матеріали. Службовець, який веде слідство, може швидше встановити контакт з обвинуваченим/підозрюваним, створити більш сприятливі умови для виявлення і вивчення його зв’язків, кола спілкування, ймовірних спільників, покровителів. Всі ці обставини, безумовно, сприятливо впливають на хід розслідування не тільки першого, але й інших злочинів, до яких причетний один громадянин.

Згодом з’єднані в одне провадження справи набувають певну структуру, впорядкованість. Це істотно полегшує судовий розгляд. Доказова база при цьому поповнюється тільки необхідними матеріалами. У справі не дублюються раніше виявлені відомості, встановлені обставини. За рахунок цього суд отримує можливість у повній мірі оцінити об’єктивну сторону злочину і винести належний постанову.