Реституція в римському праві – це… Особливості, проблеми та наслідки

В наші дні юридичний термін «реституція» часто використовується різними засобами масової інформації, що висвітлюють ті чи інші політичні та економічні суперечки між державами, що входять в Європейський Союз. Варто відзначити, що саме це поняття дуже давнє і існувало ще в Римському праві. Що таке реституція і які можливості вона відкривала перед громадянами найбільшої імперії Стародавнього світу, ми розберемо в цій статті, а також поговоримо про її вплив на сучасну юриспруденцію.

Що ховається за цим хитромудрим терміном?

Для того щоб дати чітке визначення поняття реституції в Римському праві, необхідно розібратися з етимологією слова. Відомо, що воно є російським прочитанням латинського іменника restitution, що в перекладі означає «повернення» або «відновлення». Таким чином, стає зрозуміло, що реституція в Римському праві – це процес, пов’язаний з чиїмись майновими або юридичними правами.

Поверни, якщо не прав!

Таке припущення абсолютно вірно, оскільки в цивільному кодексі стародавніх римлян під цим терміном дійсно малося на увазі повернення тяжущимися сторонами всіх майнових придбань, якщо суд визнає укладену між ними угоду недійсною. Простіше кажучи, купив щось, але при цьому злукавив і обійшов стороною закон – поверни назад своє придбання, якщо, звичайно, не зумів «сховати кінці в воду».

Ну а як же надходили в тому випадку, якщо суд встановлював неправочинність угоди, а повернути своє придбання відповідач з якихось причин не міг? Наприклад, відповідач купив незаконно будинок, а до моменту винесення судового рішення він вже згорів. Процес реституції в Римському праві це також враховував. Все вирішувалося досить просто: немає майна – поверни його вартість, а вже якщо і грошей немає, ну тоді ласкаво просимо в боргову яму. Це вислів, до речі, було не просто грою слів, а розумілося буквально.

«Молодо – зелено» у розумінні римських юристів

Однак перш ніж винести своє рішення, члени суду повинні були аргументовано довести неправомірність укладеної угоди. Як і в законодавствах всіх сучасних держав, постановка проблеми реституції Римського права формулювалася згідно з цілого ряду юридичних норм. Насамперед це стосувалося вікового цензу учасників угоди.

Так, згідно з законами, що діяли на території Великої Римської імперії, повнолітніми вважалися громадяни, які досягли 14 років. Однак аж до 25-річного віку їх дієздатність була частково обмежена, і майнове становище контролювалося батьками (якщо, зрозуміло, вони були живі). З цього правила були винятки, і закон іноді надавав юнакам самостійність, дозволяючи укладати угоди. Але у випадку подальшої судової тяганини недосвідченість, властива їх юному віку, могла послужити причиною розірвання договору.

Ще кілька умов розірвання торговельних договорів

Були й інші нюанси і особливості. Реституція в Римському праві передбачала також визнання угоди недійсною у тому випадку, якщо одному з її учасників був нанесений явний збиток, який той не міг передбачити заздалегідь. Яскравий приклад із сучасного життя: людина купила з рук автомобіль, а через деякий час з’ясовується, що колишній власник взяв під нього кредит в банку. Зараз це тягне за собою серйозні проблеми (для покупця), а в Стародавньому Римі такі або подібні афери не проходили – угода расторгалась, і махінатор платив судові витрати.

Договір вважався недійсним, якщо позивачу вдавалося довести, що при його укладенні до нього застосовувалися погрози чи насильство. Тобто класичне «Братан, продай дачу, а то спалимо» там чи проходило, оскільки був відповідний закон, сформульований у Римському праві. Реституція це зло допомагала викорінювати, але, зрозуміло, лише в тих випадках, коли потерпілі мали доказами скоєного щодо їх злочини і мали мужність відстоювати свої права.

І нарешті, останнє: підставою для визнання незаконності угоди могли послужити мали місце при її укладенні шахрайство, обман або навмисне введення в оману. Припустимо, хтось примудрився продати не належить йому земельну ділянку, а через деякий час з’являється його справжній власник і пред’являє свої права. Як бути? Ось це як раз той випадок, коли завдяки закону про реституцію могла бути відновлена справедливість і покаране зло.

Строки подання позовних заяв

Законом обумовлювався також період, протягом якого могло бути подана заява про порушення процесу реституції. У Римському праві це був рік з дня укладання протизаконної угоди. Однак після того як в 426 році юридичну силу отримав звід законів, розроблених видатним політичним і громадським діячем тієї епохи Домицием Ульпианом, цей термін збільшився до чотирьох років.

Майнові конфлікти міжнародного масштабу

Тепер повернемося в початок статті, де йдеться про те, що терміном «реституція» сьогодні позначається ряд процесів у взаєминах країн Європейського Союзу. Хто ж там кого дурив? Справа, зрозуміло, не в банальному шахрайстві. Якщо реституція в системі права стародавніх римлян передбачала вирішення майнових спорів між двома або кількома фізичними особами, то в даному випадку мова йде про врегулювання подібних конфліктів між державами і окремими громадянами.

Протягом майже всього XX століття Європу потрясали війни й різні політичні катаклізми, внаслідок чого багато країн зазнали значного майнового переділу. Коли в лютому 1992 року в Нідерландах був підписаний договір про створення Європейського Союзу, одним з основних умов прийому у нього була вимога про введення в законодавство положення, яке передбачало повернення колишнім власникам незаконно відчуженої у них власності.

Як проходило виконання вимог закону

У тих країнах, де попередні кадастрові запису не були втрачені, процес реституції пройшов без особливих проблем, причому нерухомість часто переходила у власність іноземних громадян. Так сталося, наприклад, в країнах Прибалтики, звідки, рятуючись від комуністів, багато заможні люди емігрували в Швецію, Данію та Норвегію.

Дещо складніше цей процес відбувався в Польщі та ряді інших східноєвропейських держав. Там більшість будівель, на які претендували нащадки їх колишніх власників, були або знищені в роки Другої світової війни, або повністю перебудовано. У цьому випадку держави, на чиїх територіях вони перебували, виплачували власникам грошову компенсацію.

Прийдешні проблеми

Є підстави вважати, що великі труднощі виникнуть у зв’язку з бажанням українців стати членами ЄС. По-перше, їм доведеться передати значну частину власної нерухомості у володіння громадян Ізраїлю, Польщі та деяких інших країн, а по-друге, якось врегулювати питання з поляками, які вимагають в рамках реституції повернення їм території Західної України, відірваної в 1939 році на підставі відомого пакту Молотова – Ріббентропа.

Висновок

У міжнародному масштабі реституція, під якою прийнято розуміти повернення колишнім власникам (або їх спадкоємцям) власності, втраченої внаслідок різних соціальних потрясінь і воєн, є не тільки умовою вступу держав у Європейський Союз, але і виконанням морального обов’язку людьми, постраждалими від свавілля політиканів.

Стосовно ж приватних осіб, які стали при укладанні угод жертвами шахраїв або якихось непередбачених обставин, даний процес розглядається як відновлення законності і справедливості. В обох випадках їх юридична основа − це реституція. У Римському праві вона з’явилася в VIII столітті до н. е.., потім була доопрацьована і в 426 році увійшла в звід законів видатного політичного діяча тієї епохи Ульпіана Доміція.