Прийняття закону Про індивідуальну трудову діяльність у 1986 році. Перебудова в СРСР

Можливість здійснювати підприємницьку діяльність є найважливішою складовою будь-якого капіталістичного держави. Перебудова в СРСР дозволила великим кількість людей реалізовувати на практиці свої бізнес-амбіції. Посприяв тут і ряд нормативних актів, складених в кінці 80-х років. Прийняття Закону “Про індивідуальну трудову діяльність” стало переломним етапом в історії російської держави. Населення, нарешті, отримало можливість вільної купівлі та продажу. Про це по-справжньому епохальне законі буде докладно розказано в статті.

Історія підприємництва в Росії

Жовтнева революція 1917 року визначала існування кооперацій у сфері монопольного сектора держави. Кооперації в приватному капіталі тоді були під суворою забороною. Призвела така політика до істотної деградації в економічному секторі країни. 14 березня 1921 року політика воєнного комунізму була замінена на Нову економічну політику. З’явилося право на створення споживчих кооперативів. Саме ці організації дозволили витягнути радянську економіку з глибокої кризи.

В період колективізації ідеалом громадського кооперативу в СРСР був колгосп. Ця інстанція жорстко контролювалася державою. Колгосп представляв собою промисловий тип кооперації. У 1956 році поняття кооперації і зовсім зникло. Всі господарства увійшли в державну систему.

Часи перебудови

Перебудова в СРСР ознаменувався безліччю самих різних явищ. Завдяки деяким з них все-економічний устрій країни було, по суті, цілком перекроено. Проте найяскравішою подією стало, звичайно ж, прийняття Закону “Про індивідуальну трудову діяльність” 19 листопада 1986 року. Радянські громадяни отримали можливість реалізовувати додаткову трудову діяльність у вільний час від основної роботи. Ключовою особливістю закону є дозвіл саме на вільну працю. З’явилася можливість створювати виробничі кооперативи, де не допускалося використання найманої праці.

Як ні парадоксально, але прийняття закону не змінило впливу комуністичної влади на кооперативи. Офіційна легалізація приватного економічного сектора приймалася багатьма державними діячами в багнети. Так, у 1988 році був підписаний указ про прогресивному оподаткуванні всіх кооперативних учасників. З’явилося поняття “надприбутків” – грошових сум, що перевищують дві середні зарплати. Такі суми підлягали вилученню. Трохи пізніше був прийнятий акт СРСР “ПРО кооперацію”, норми якого значно послабили становище підприємців. При цьому саме прийняття Закону “Про індивідуальну трудову діяльність” стало воістину історичним і знаменитим подією.

Кому дозволялося займатися підприємництвом?

Найбільш важливі норми Закону СРСР “Про індивідуальну трудову діяльність” варто піддати аналізу. Для початку потрібно з’ясувати, хто саме володів можливістю створювати кооперативи і отримувати гроші у вільний від роботи час.

Стаття 3 Закону дозволяла займатися індивідуальною працею всім громадянам, що досягли повноліття. Такі особи повинні були брати участь в суспільному виробництві в вільний від роботи час. Безробітні громадяни не мали права входити в кооперативи. Виняток – студенти, пенсіонери, інваліди і господині.

Народні депутати СРСР рекомендували громадянам навчати індивідуальному підприємництву своїх співвітчизників. Населення повинно пам’ятати, що працювати дозволяється лише з сировиною для формування товарів споживання – каже закон. Державні комітети Радянського Союзу також були зобов’язані сприяти індивідуальним підприємцям.

Обов’язки індивідуальних підприємців за законом

Основним обов’язком радянських громадян, які вирішили утворити свій кооператив, було одержання спеціального дозволу у міському, районному або сільській раді. Тривалість дії дозволу становила всього п’ять років, після чого документ доводилося продовжувати. Громадяни, які займалися підприємництвом без державного дозволу, прирівнювалися до спекулянтів. За спекуляцію в Союзі встановлювалося кримінальне покарання.

У статті 8 визначалися функції громадян, що займалися індивідуальною працею. Тут все досить просто: потрібно дотримуватися права покупців, враховувати інтереси замовників і т. д. Однак основним обов’язком підприємця було виготовлення якісного і відповідає всім нормам продукту.

Культурно-реміснича сфера

Закон передбачав кілька суспільних сфер, де радянські громадяни мали б можливість займатися індивідуальною трудовою діяльністю. У другому розділі йшлося про культурно-ремісничому середовищі. Що саме тут вироблялось?

Закон відповідав коротко, а тому дещо розмито. Мова йшла про кустарно-ремісничих виробах. Проте стаття 12 доповнювала попередні положення. В ній вказувалося, що під такими виробами мається на увазі, по суті, вся домашня начиння і побутова. Одяг, взуття, іграшки, меблі, тканини, кераміка, садовий інвентар та багато іншого – все це можна було виготовити і продати. Вводив закон і заборони на виготовлення окремих виробів.

Сфера побутового обслуговування

В розділі 3 Закону “Про індивідуальну трудову діяльність” 1986 року йшлося про виготовлення продукції і просуванні послуг у побутовій сфері. Що малося на увазі під платними послугами? Стаття 15 Закону вказувала на наступне:

• ремонт і будівництво;
• пастьба;
• благоустрій територій та земельних ділянок;
• ремонт меблів або побутової техніки;
• пошиття одягу;
• фотографування та відеозйомка;
• перукарські послуги, а також будь-які послуги краси (за винятком медичних);
• транспортне обслуговування;
• туристичні функції і багато іншого.

Все те, що раніше було можливо реалізувати тільки під суворим державним наглядом, у 1986 році стало відносно вільним. У народу з’явилася реальна можливість займатися бізнесом. Державі залишалося лише правильно організувати підприємницьку діяльність для виведення економіки зі стану стагнації.

Соціально-культурна сфера

Остання суспільна сфера, на яку вказував закон, іменувалася соціально-культурної. У статті 18 Закону закріплювалася можливість надавати платні послуги у сфері освіти та мистецтва. Навчання грі на музичних інструментах, репетиторство, перекладацька діяльність, медицина – відтепер все це могло придбати платний характер. З’явилася можливість організовувати видовищні заходи – концерти та фестивалі.

Документ, здавалося б, дозволяв багато. І це дійсно так: у порівнянні з повною забороною на підприємництво, господствовавшим до 1986 року, прийняття Закону “Про індивідуальну трудову діяльність” стала ковтком свіжого повітря для державної економіки. Однак документ суворо обмежував багато суспільні сфери. Достатньо лише звернути увагу на статтю 19, в якій говорилося про заборону занять, що суперечили б інтересам суспільства. Як відомо, в СРСР інтереси суспільства визначала держава.

Дефіцит

Прийняття Закону “Про індивідуальну трудову діяльність” (рік 1986-й) по-справжньому виручив державну економіку. Однак не всі хочуть це визнавати. Яка проблема тут існує? Чому питання про введення підприємництва досі залишається таким гострим?

Витоки проблеми криються в радянському дефіциті. Якщо в 60-ті прилавки магазинів ще були хоч чимось наповнені, то в наступні десятиліття гостра нестача товарів проявилася особливо болісно. Одягнути і нагодувати народ держава не могло. Саме тому була зроблена остання спроба порятунку економічного сектора.

Спроба ця, треба сказати, що суперечила всім соціалістичним засадам і принципам. Однак підприємництво стало справжнім порятунком для радянського народу. Поширилися по всій країні “чорні ринки” отримали легальний характер. Народ, нарешті, отримав право задовольняти свої потреби законним способом.

Кооперації

Дія Закону “Про індивідуальну трудову діяльність” породило безліч кооперативів по всьому Радянському Союзу. Що являли собою ці організації? Прикладів насправді безліч. Два або більше радянських громадянина укладають між собою угоду, отримують від держави п’ятирічну ліцензію і відкривають, наприклад, шашличну. Цим нерідко займалися вихідці з південних регіонів. Велика кількість радянських жінок намагалися створити власні швейні виробництва. Країна з-за цього наповнилася чималою кількістю простеньких ательє, організованих “на коліні”.

Закон “Про індивідуальну трудову діяльність” було прийнято у листопаді 1986 року. Народ відреагував неймовірно швидко. Вже на початку 1987 року держава була наповнена величезною кількістю самих різних кооперацій.

Недоліки та переваги закону

Як фахівці, так і звичайні громадяни досі намагаються виділити достоїнства і недоліки розглянутого закону. Треба сказати, що заняття це кілька марне. Більшість виділених мінусів і плюсів мають вкрай суб’єктивний характер, а тому не можуть розглядатися навіть з академічного інтересу. І все ж про деякі переваги і недоліки нормативного акта варто згадати.

Незаперечним мінусом прийняття закону став розгул злочинності. Вірніше, недоліком тут є не сам бандитизм як явище, а неможливість або небажання влади боротися з ним. З’явилися громадяни, які бажають нажитися на чужій праці. Поширилося “кришування” – спосіб обкладати даниною підприємців.

Наступний недолік закону вкрай суб’єктивний. Його люблять називати особи, які симпатизують соціалістичного ладу. Мова йде про катастрофу планової економіки, початок якому офіційно поклав саме цей закон.

Достоїнств у нормативного акту багато, проте виділити варто лише одне. Населення СРСР отримала, нарешті, можливість відчути себе вільними громадянами. Грамотне розпорядження наданою свободою допомогло б вибудувати близьке до ідеалу суспільство. Вийшло щось подібне в радянських, а нині російських громадян? Відповідь на це питання у кожної людини свій.