Правительствуючий сенат: дата створення, функції

Регламент роботи

Як і при Петрі I, сенаторів призначав сам імператор. Претендувати на членство в цьому органі могли виключно чиновники, які належали до перших трьох класів. У певних випадках сенаторські посаду можна було поєднувати з якоюсь іншою. Зокрема, це стосувалося військових.

Конкретні рішення з того чи іншого питання повинні були прийматися в стінах того департаменту, який був уповноважений на їх рішення. Але періодично проводилися і загальні заходи, які передбачають присутність всіх без винятку членів Сенату. Укази, прийняті цим органом, могли бути скасовані тільки імператором.

Нові функції

У 1810 році Олександром I було прийнято рішення про створення Державної ради – вищого законодавчого органу. Тим самим ця частина функцій Урядового сенату скасовувалася.

Але за ним залишалася прерогатива законотворчості. Проекти законів могли представлятися їм для розгляду міністром юстиції. Починаючи з XIX століття він одночасно був і генерал-прокурором.

У цей же період колегії були замінені міністерствами. Хоча на перших порах мала місце плутанина між Сенатом і новоствореними виконавчими органами. Привести все у відповідність вдалося лише до 1825 році – до кінця правління Олександра.

Однією з основних функцій сенату була фінансова. Департаменти були зобов’язані контролювати виконання бюджету і повідомляти вищої влади про виявлені недоїмки.

Ще одним важливим напрямком роботи було рішення міжвідомчих майнових спорів. А також Сенат займався регулюванням торгівлі, призначенням світових суддів і веденням імперського гербовника. Як вже було сказано вище, цей орган припинив своє існування після революційних подій наприкінці 1917 року.