Поняття і види умислу в кримінальному праві. Умисел і його види

Особливості непрямого умислу

Злочин визнається вчиненим з непрямим умислом, якщо людина усвідомлював суспільну небезпеку, передбачав можливість негативних наслідків, не хотів їх, але свідомо допустив або зберіг байдужість.

Прямий умисел і непрямий схожі за такою ознакою, як усвідомлення суспільної небезпеки. Але другий фактор – передбачення можливості наслідків, небезпечних для суспільства, – відрізняє види умислу в кримінальному праві. При непрямому умислі стає неможливим неминучість наслідків, так як вона є ознакою лише прямого виду умислу. Крім цього, передчуття можливості настання небезпечних для суспільства наслідків при непрямому умислі розрізняється і характером передчуття.

При прямому умислі злочинець вбачає велику ступінь ймовірності настання серйозних наслідків, а при непрямому – меншу. Однак, більш реальну можливість суспільно небезпечного результату.

Види непрямого умислу визначають психічне ставлення винного до можливості настання певних наслідків, тобто людина їх допускає. З-за цього даний вид умислу можливе тільки при матеріальних правопорушення, так як наслідки тут представляються як обов’язковий ознака. Злочини з формальним характером можуть носити тільки прямий умисел.

Умисел, його форми та види є найважливішими факторами при вірної кваліфікації злочину, оцінки його тяжкості, а також встановлення покарання винному. Перш ніж визначати, за якою статтею судити людину, необхідно враховувати всі причини: вид умислу, мотив злочину, обставини, за яких воно було вчинене і т. д.

Види умислу в кримінальному праві з практичної точки зору служать для правильної кваліфікації правопорушень з матеріальним складом. При встановленні прямого умислу, по відношенню до тяжких наслідків, які в силу різних обставин не настали, діяння визначається як замах на інше, більш небезпечний злочин. При непрямому умислі в такій же ситуації діяння кваліфікується як закінчений злочин залежно від фактичного результату.