Колонія суворого режиму: поняття, умови перебування увязнених. Перелік обмежень у колоніях суворого режиму.
Колонію легко дізнатися: похмура, з заржавілими вишками, обнесена колючим дротом, плац, металеві стіни з гратами. «Зона» – так називають виправні колонії, де панує суворий і жорстокий світ, де дотримуються власні закони і правила.
Поняття колонії суворого режиму. Хто в них міститься
Колонія суворого режиму відноситься до найбільш суворим виправних установ закритого типу, де відбувають покарання на підставі вироку суду особи, які є найбільш суспільно небезпечними для громадян і суспільства в цілому, тому потребують суворої ізоляції. Такі особливо небезпечні громадяни, як правило, потрапляють туди за вчинення тяжких або особливо тяжких умисних злочинів, наприклад, умисне вбивство двох і більше осіб, вбивство, особливо небезпечний рецидив. Умови утримання в такому виправній установі, як колонія суворого режиму, достатньо жорсткі та суворі, що проявляється у великій кількості обмежень і повної ізоляції.
Умови і порядки утримання ув’язнених
Природно, одна колонія буде зовсім несхожа на іншу. Для ув’язнених дана установа як маленька держава зі своїм «президентом», своїми порядками, правилами та звичаями. Дуже багато залежить від контингенту, який там знаходиться (як від самих засуджених, так і від адміністративних працівників). Але все ж, колонія суворого режиму, умови утримання в ній ув’язнених – все це чітко регламентовано певними нормативними актами, перш за все Кримінально-виправних кодексом, як, втім, і порядки надання побачень, отримання передач від родичів та інші організаційні приписи. Крім того, виправна колонія суворого режиму характеризується тим, що крім особливого контингенту, який відбуває покарання, такі установи обмежують і кількість передач для засуджених. Так, відбуває покарання у цьому виправному закладі має право отримати лише чотири посилки і чотири бандеролі на рік. Обмеження стосуються і кількості побачень на рік: ув’язнений має право на три тривалих і три короткострокових побачення. Якщо засуджений працює, то він має право витрачати на товари чи продукти харчування (на свій розсуд) суму, яка не перевищує двох мінімальних розмірів оплати праці.
