Звільнення від кримінального покарання: поняття, види, підстави

0

Будь-яка особа, яка вчинила злочин, повинна понести покарання. Конкретна міра відповідальності вибирається в залежності від характеру і тяжкості скоєного. Між тим у вітчизняному кримінальному праві використовується поняття “звільнення від кримінального покарання”. Розглянемо його докладніше.

Поняття і види звільнення від кримінального покарання

У сучасному законодавстві закріплена система обставин, що виключають караність діяння. У деяких випадках вменение суб’єкту навіть нестрогого покарання стає недоцільним або неможливим.

Звільнення від кримінальної відповідальності і покарання – відмова від зобов’язання громадянину, що скоїла злочин, санкції або її частини. Як відомо, винний може бути притягнутий до відповідальності виключно за рішенням суду. Відповідно, звільнення від кримінальної відповідальності і покарання здійснюється аналогічним чином. У вироку суд зобов’язаний обґрунтувати своє рішення.

Поділ звільнення від кримінального покарання на види здійснюється за різними критеріями. Одним з класифікують ознак є підстава відмови від зобов’язання санкції. Воно може обумовлюватись фізичною неможливістю або юридичної недоцільністю.

Крім цього, можна виділити наступні види звільнення від кримінального покарання:

  • повне;
  • часткове;
  • звільнення за універсальним підстав.

Особливості застосування інституту звільнення

При призначенні покарання суд припускає, що його термін і вид будуть необхідними і достатніми для досягнення цілей правосуддя. Вменение санкції забезпечує відновлення справедливості, виховний вплив на винного та запобігання вчинення інших злочинів.

Однак після закінчення певного періоду може виявитися так, що покарання є занадто суворим або м’яким для громадянина. Для таких випадків у законодавстві передбачена можливість пом’якшити чи посилити санкцію. Крім того, можливе і дострокове звільнення від кримінального покарання.

Між тим в процесі розгляду суд може прийти до висновку, що цілей судочинства можна досягти, не призначаючи реальну санкцію. З’являється необхідність вибору: застосувати звільнення від відбування кримінального покарання або норми про поставленні санкції. Виникає свого роду зіткнення кримінально-правових положень. Для вирішення цієї проблеми у КК передбачені так звані колізійні норми.

Відмінні риси інституту

Кримінальне покарання вважається одним із самих суворих методів виховання винного. Воно повинно бути обґрунтованим і відповідати тяжкості вчиненого злочинного діяння.

У всіх галузях права діє принцип гуманізму. У кримінальному законодавстві він отримав закріплення в інституті звільнення від кримінального покарання. Його застосування дозволяє досягти цілей судочинства з найменшими втратами для винного.

Підстави для звільнення від кримінальної відповідальності і покарання

В даний час в законодавстві передбачені різні причини відмови суду від поставлення санкції. Загальними підставами для звільнення від кримінального покарання є:

  • Хвороба винного.
  • Вагітність.
  • Наявність утриманців до 14 років. Ця підстава застосовується, в першу чергу, до засудженим жінкам. Якщо чоловік є єдиним батьком неповнолітнього, він також може бути звільнений від покарання.
  • Закінчення строку давності вироку.
  • Зміна обстановки, внаслідок чого діяння або громадянин перестали представляти небезпеку для суспільства.
  • У законі встановлено ще дві підстави для звільнення від кримінального покарання: помилування і амністія.

    УДО

    Умовно-дострокове звільнення від кримінального покарання застосовується у тому разі, коли поведінка громадянина доводить, що його повне виправлення можливе без застосування до нього реальної санкції. УДО застосовується при призначенні:

    • виправних робіт;
    • тюремного ув’язнення;
    • обмеження волі;
    • тримання в дисциплінарній частині;
    • обмеження по службі.

    Особливості судової практики по УДО

    Варто сказати, що у судів немає єдиного підходу до застосування умовно-дострокового звільнення від кримінального покарання.

    Деякі інстанції використовують інститут УДО тільки при наявності підтверджень позитивного поведінки засудженого. При цьому особливе значення матимуть заохочення громадянина і стягнення, нав’язані йому за час відбування покарання. Для прийняття рішення суди оцінюють тяжкість діяння, визначають невідбутий строк, беруть до уваги кількість і характер судимостей, тривалість перерв між ними.

    Інші інстанції дотримуються дещо іншого підходу. Він передбачає оцінку лише поведінки особи під час відбування покарання. Якщо на момент розгляду клопотання на умовно-дострокове звільнення від кримінального покарання в особи не було стягнень, прохання може бути задоволене.

    УДО застосовується, як правило, до тих громадян, які вчинили діяння при випадковому збігу обставин. Якщо ж особа притягалася до відповідальності неодноразово, то питання про його звільнення від кримінального покарання повинно вирішуватись з урахуванням всіх обставин.

    При використанні інституту УДО суди повинні розуміти всю відповідальність прийнятих рішень.

    Важливий момент

    Слід сказати про відмінності звільнення від кримінальної відповідальності і від покарання. При УДО з суб’єкта знімається санкція. Однак факт кримінальної відповідальності не анулюється. Іншими словами, він буде вважатися судимою. Судимість знімається через певний період в залежності від тяжкості скоєного діяння.

    Звільнення від відповідальності передбачає повну реабілітацію особи в суспільстві. В цьому випадку він буде вважатися вже проходив до відповідальності.

    Контроль

    У кримінальному праві для звільнення від покарання часто супроводжується вменением певних обов’язків громадянина. Вони передбачені в статті 73 КК (ч. 5). Наприклад, суд вправі зобов’язати особу:

  • Не міняти місця проживання, навчання, роботи без повідомлення органу, що контролює його виправлення.
  • Не відвідувати місця, визначені судом.
  • Пройти лікування від венеричного захворювання, наркоманії, алкоголізму тощо
  • Працевлаштуватися.
  • Продовжити навчання.
  • Суд має право покласти на громадянина і інші обов’язки, сприяють виправленню.

    Органи кримінально-виконавчої системи зобов’язані контролювати поведінку суб’єкта, звільненого по УДО.

    Хвороба підсудного

    По статті 81 КК, громадянин, у якого після скоєння діяння розвинулося психічний розлад не дозволяє йому розуміти небезпечність своєї поведінки, характер своїх дій і керувати ними, звільняється від покарання. Аналогічне правило діє і щодо засуджених відбувають реальний термін.

    Звільнення від кримінального покарання допускається і у разі виникнення у громадянина іншого важкого захворювання.

    Пояснення

    Якщо у громадянина виявлено психічний розлад після вчинення злочину, він вважається осудним. Тим не менш, відбувати покарання він не може, оскільки не розуміє характеру і небезпеки свого колишнього поведінки. В іншому випадку цілі покарання досягнуті не будуть.

    Суб’єкт підлягає звільненню незалежно від тяжкості та характеру вчиненого. На підставі висновку медкомісії до суб’єкта можуть застосовуватися примусові заходи медичного характеру. Час перебування в лікувальному закладі зараховується в строк покарання. При цьому використовується формула “день за день”.

    Якщо громадянин, у якого виникло тимчасове психічний розлад, видужає, його можна притягнути до відповідальності за раніше вчинене діяння, покарання за яке він був звільнений. Якщо хвороба виникла після затвердження обвинувального вироку, в період відбування, у разі одужання суб’єкт може бути повернутий в місце позбавлення волі.

    У будь-якому випадку, однак, суд зобов’язаний перевірити, чи не закінчився чи давностный термін притягнення до відповідальності або виконання вироку.

    Інше тяжке захворювання

    Перелік хвороб, за яким громадянин звільняється від покарання, визначає Мінздоровсоцрозвитку.

    При прийнятті відповідного рішення суд повинен врахувати характер та тяжкість вчиненого, ступінь виправлення засудженого, відомості про його особу та інші обставини, в комплексі свідчать про невисоку небезпеки громадянина для суспільства. Застосовуючи інститут звільнення, суддя передбачає, що особа не зможе зробити в своєму хворобливому стані новий злочин. Проте ніяка патологія, наскільки б серйозною вона не була, не може сама по собі бути підставою для прийняття відповідного рішення: суд повинен мати відомості про ступінь небезпеки суб’єкта для суспільства.

    Якщо з плином часу особа одужає, вона може бути притягнута до відбування не відбуту частини покарання. Зрозуміло, при цьому повинні дотримуватися правила про термін давності.

    Відстрочка покарання

    Вона регламентується статтею 82 КК. Закріплення інституту відстрочки у законодавстві ґрунтується на принципі гуманізму.

    Вменение позбавлення волі вагітній жінці або особі, яка має неповнолітніх утриманців до 14 років і виховує їх самостійно, недоцільно. Справа в тому, що діючі в’язниці і колонії не пристосовані для відбування строків такими громадянами і утримання малолітніх.

    Передбачаючи відстрочку, законодавець виявляє турботу не тільки про ще не народженій дитині, але і про дітей, психічний та фізичний розвиток яких може постраждати при відсутності єдиного батька.

    Суть відстрочки

    Вона означає, що суд відкладає виконання покарання до певного моменту. Це може бути досягнення неповнолітнім утриманцем 14 років або народження дитини.

    Відстрочка застосовується при поставленні громадянину покарання у вигляді тюремного ув’язнення більше ніж на 5 років за тяжкий / особливо тяжкі діяння. Йдеться, зокрема, про вбивство, бандитизм, тероризм тощо

    Особливості застосування ст. 82 КК

    При призначенні відстрочки над громадянином встановлюється контроль. Якщо уповноважений орган кримінально-виправної системи виявить факти ухилення особи від виконання батьківських обов’язків, останньому виноситься попередження. Якщо і після цього громадянин не дотримується вимоги, суд вправі замінити відстрочку реальним покаранням.

    Після досягнення неповнолітнім 14 років особа може бути звільнена від відбування строку, що залишився. Суд також може замінити санкцію більш м’якої або прийняти рішення про повернення суб’єкта у місце, визначене у вироку, для відбування покарання.

    При вчиненні під час відстрочки нового діяння, що особі призначається санкція у порядку, встановленому статтею 70 КК.

    Закінчення давностного терміну за виконанням вироку

    Приписи суду виконуються після вступу постанови в дію. У деяких випадках це правило не діє. Приміром, вирок не може бути виконаний у зв’язку з хворобою засудженого, викрадення або знищення документа тощо

    Якщо після закінчення певного періоду припису суду не були виконані, вони втрачають своє попереджувальне і виховне вплив. Відповідно, виконання стає недоцільним.

    У законодавстві закріплено строки, протягом яких необхідно застосувати до громадянина призначене покарання. Вони визначені у статті 83 КК. В даний час діють наступні строки: 2 роки – при діянні невеликий, 6 – середньої тяжкості, 10 – за тяжкий та 15 – особливо тяжкий посягання.

    У разі ухилення від виконання вимог суду, відображених у вироку, протягом відповідного періоду припиняється. Строк поновлюється з дати затримання громадянина або явки з повинною. Періоди, які спливли до моменту ухилення суб’єкта від покарання, повинні бути зараховані.

    Особливі випадки

    Якщо громадянин був засуджений до вищої міри, питання про застосування давностных термінів вирішує суд. Він має право застосувати встановлені правила і звільнити особу, або відмовити в цьому. В останньому випадку вища міра замінюється тюремним ув’язненням на певний період.

    Важливі моменти

    Необхідно сказати, що до засуджених за злочини проти людства і миру, передбачені в статтях 353, 356-358 КК, строк давності не застосовується.

    Слід також врахувати, що на давностный період не впливає розмір покарання, призначеного особі. В даний час тривалість строку визначається категорією посягання.

    Давностные періоди встановлені в законодавстві без прив’язки до конкретних дій, обставин, в яких вони відбувалися.

    Звільнення неповнолітніх

    Для осіб, які не досягли 18 років, передбачені особливі правила.

    По 92 статті КК, допускається звільнення неповнолітніх від кримінальної покарання за діяння середньої та невеликої тяжкості із застосуванням примусових виховних заходів. Вони закріплені другою частиною 90 норми Кодексу. Громадянин, який не досяг 18 років, засуджений за тяжкий злочин, може бути звільнено від відбування покарання, якщо суд вважатиме, що його виправлення може бути досягнуто шляхом приміщення в навчально-виховний заклад закритого типу. Неповнолітній може знаходитися в цьому закладі до досягнення повноліття, але не більше трьох років.

    Якщо суд встановить, що громадянин більше не потребує виховному впливі, перебування його в закладі закритого типу може бути припинено достроково.

    Додатково

    Суд може поновити термін перебування неповнолітнього у навчально-виховному закладі, якщо він був пропущений внаслідок ухилення особи від перебування в ньому. Крім того, термін може бути продовжений, якщо буде встановлено необхідність в подальшому примусовому впливі на громадянина. У будь-якому випадку, однак, загальний час знаходження особи в установі не може бути більше 3-х років.

    Продовження періоду для завершення освоєння освітніх програм або закінчення профпідготовки в навчально-виховному закладі здійснюється за клопотанням засудженого.

    Винятки

    Згідно КК, звільнення від покарання за окремі злочини повнолітніх не передбачено. Такі діяння закріплені статтями:

    • 111 (ч. 1, 2);
    • 117 (ч. 2);
    • 122 (ч. 3);
    • 126 та ін.

    Зміна обстановки

    Про звільнення від покарання по цій підставі йдеться у ст. 80.1 КК. Ця норма застосовується до осіб, що вперше вчинила діяння середньої або невеликої тяжкості. Для звільнення від покарання суд повинен оцінити ступінь небезпеки особи і вчиненого ним посягання для суспільства в умовах, що склалися.

    Застосування статті 80.1 КК тягне припинення переслідування.

    Амністія

    Вона являє собою специфічний спосіб звільнення засудженого. Акт про амністію може застосовуватися на будь-якому етапі виробництва.

    Суб’єкт може бути звільнений від покарання, так і від відповідальності. Крім того, вмененная санкція може бути скорочена, замінена іншої, більш м’якою. Амністія може передбачати звільнення від додаткового покарання.

    Обмеження

    Як правило, амністія не поширюється на громадян:

    • вчинили державні та інші злочини, що представляють особливу небезпеку;
    • вважаються небезпечними рецидивістами;
    • раніше звільнялися за амністією або через помилування, але допустили злісні порушення приписів суду.

    Помилування

    Про нього йдеться в статті 85 КК. Відповідно до другої частини норми, суб’єкт може бути звільнений від покарання, санкція може бути скорочено або замінено більш м’яким. При цьому суд має право зняти судимість.

    Виходячи з положень норми, громадянин може бути звільнений від покарання, але не від відповідальності.

    Як правило, помилування застосовується до суб’єктів, які вже відбувають вмененное покарання.

    Слід врахувати, що акт про амністію приймається Держдумою. Рішення про помилування – прерогатива Президента. Акт про амністію спрямований на невизначене коло осіб. В ньому, як правило, зазначаються конкретні злочини, засуджені за які звільняються від покарання. Помилування зазвичай являє собою документ, спрямований на звільнення конкретних осіб.

    Comments are closed.