Юридичний обовязок: поняття. Субєктивне право

Юридична обов’язок являє собою міру правильної поведінки особи, яка обумовлена об’єктивними правами. Вона може бути реалізована не лише у вигляді відносин офіційного характеру. Проте саме вони є практично значущими.

Системні частини правових відносин

Суб’єктивне право поряд з юридичним обов’язком є системними елементами офіційних відносин, які надають їм таку особливість. В залежності від тієї чи іншої правової норми може бути встановлена ступінь свободи і задоволення учасників в кожному окремому випадку. Незважаючи на те, що зміст цих двох понять різний, вони вважаються рівнозначними частинами відносин.

Права та обов’язки мають свої межі і обсяг і визначаються існуючими нормами. У відносинах їх конкретизують залежно від персональних суб’єктів. Певну поведінку кожен з них вибудовує залежно від існуючих правових меж. В їх рамках перебуває і свобода дій.

Поняття про суб’єктивному праві

Суб’єктивне право – це можливість самостійно задовольняти свої інтереси. Вона надається і охороняється державою. Це поширюється як на фізичних, так і юридичних осіб. свою Назву воно отримало від того, що лише сам суб’єкт може розпоряджатися ним. Але при цьому довільність тут умовна, оскільки з правової точки зору вона має свої межі.

Дана категорія має три різновиди:

• Можливість позитивної поведінки з метою задоволення своїх інтересів.
• Управнена сторона може вимагати від зобов’язаних осіб для їх же благ того чи іншого виду вести себе в рамках встановленого поведінки.
• Уповноважений має право на захист від компетентних державних органів, якщо його права були порушені. Тут найчастіше йдеться про примусову їх реалізацію одним з учасників відносин.

Поняття юридичного обов’язку

На відміну від попередньої категорії, в даному випадку об’єкт зобов’язаний узгоджувати свою поведінку з існуючими і представленими вимогами. У цьому і полягає юридична обов’язок. Особа, що володіє нею, не завжди діє в рамках своїх інтересів, але воно зобов’язане дотримувати визначені правові норми, які захищають інших. Ця категорія розглядається як умова нормальних відносин між учасниками того чи іншого спілкування. В цьому і проявляється справжнє правове суспільство.

Юридичний обов’язок завжди передбачена законодавчим чином і гарантує державою те, що певний учасник відносин буде вести себе належним чином. Якщо суб’єктивне право встановлює межі поведінки, то тут все зводиться до необхідності вести себе згідно з правилами в певних взаєминах. Зобов’язана сторона отримує визначену собі міру метою задоволення чужих інтересів.

Класифікація

Отже, ми дізналися, що являє собою юридична обов’язок, види цієї правової категорії бувають такими:

• необхідність здійснення активних позитивних дій на користь інших учасників відносин;
• утримання від вчинків, які заборонені встановленими нормами.

Реалізація обох складових частин відносин, зазначених вище, означає, що вони будуть впливати на його поведінку учасників в рамках існуючих заходів поведінки, які діють в певних випадках.

Що таке юридична обов’язок?

Юридична відповідальність, в рамках якої одна сторона повинна понести покарання в тому чи іншому вигляді за скоєне в рамках закону, в якійсь мірі схожа з даним поняттям. Хоча по факту вони трохи відрізняються.

Зміст її наступне: юридичні обов’язки громадянина можуть включати в себе дію або утримання від нього, а також необхідність виконання того чи іншого завдання в рамках відшкодування збитків будь-якого виду. Особа при цьому може бути обмежена у власній поведінці або зручності.

Особливості суб’єктивної обов’язки

В даній дисципліні є ще одне поняття. Це суб’єктивна юридична обов’язок, яку можна розпізнати за такими ознаками, як:

• необхідність дотримуватися тієї чи іншої поведінки;
• наявність обов’язку у суб’єкта права;
• вона покладається для задоволення уповноваженої сторони;
• обов’язок присутня у відносинах;
• виступає в якості міри необхідної дисципліни;
• може існувати тільки у відповідності з юридичним правом;
• має прийняті норми;
• гарантується державою.

Відмінності обов’язки від суб’єктивного права

Юридична обов’язок відрізняється від суб’єктивного права своєю категоричністю. Тобто якщо людині наказано виконувати якісь дії або вести себе в певних поведінкових рамках, то це не обговорюється. У зміст дисципліни завжди включений владний імператив, від якого не можна відступати.

Все це забезпечує в правовідносинах поведінка, що регулюється державою і методами примусового впливу. Для обов’язки все це є невід’ємною частиною дисципліни.

Також істотною відмінністю від суб’єктивного права є і неможливість ухилитися від накладеної на себе обов’язки. Якщо чоловік відмовився від неї або ж виконав некоректно, то його поведінка за законом тягне за собою відповідальність юридичної характеру.

Активні і пасивні правові відносини

Кожні їхні види відрізняються багато в чому один від одного, тому функції у правовідносинах між об’єктами будуть різними в кожному випадку. Наприклад, якщо мова йде про їх пасивному типі (зокрема, коли йдеться про власність), то юридична обов’язок грає роль огорожі. Особи, які беруть участь у спорі, повинні утримуватися від певних дій. А управомоченное особа має право на вчинення позитивних дій, за допомогою яких задовольнить свої інтереси.

До активного типу відносин належать трудові та деякі цивільні. Обов’язки тут є центром юридичного їх змісту. Особа, на яку вони покладені, має виконувати певні дії з метою задоволення інтересів уповноваженої.

Від того, яким буде у відносинах поведінка – активним або пасивним, залежить і їхня специфіка. Варто відзначити, що поєднати їх воєдино практично неможливо.

Якщо ж повернутися до поняття юридичного обов’язку в цілому, то потрібно сказати і про наявність третього типу необхідності. Це обов’язок тримати відповідь за свої неправомірні дії. Людина має зазнати примусове вплив за вчинене.

Обов’язки і суб’єктивне право виступають запорукою нормальних взаємин між громадянами у суспільстві. Вони самі по собі не уособлюють поведінку суб’єктів, вони лише надають можливість або необхідність їм вести себе так, як це передбачено законом. І їх реалізація означає вплив на те, як ведуть себе учасники правових відносин.