Види норм міжнародного права. Класифікація норм міжнародного права

Інститут міжнародного права являє собою особливу структуру. Його акти забезпечують регулювання ставлення держав в цілях збереження співробітництва і миру. Далі розглянемо принципи і норми міжнародного права.

Загальні відомості

Система міжнародного права представлена як комплекс юридичних актів, що характеризуються впорядкованим розподілом на відносно самостійні частини (підгалузі, галузі тощо) і одночасно єдністю. В якості матеріального структурообразующего фактора виступає сфера взаємодій країн світу. Саме її і обслуговує система міжнародного права. Морально-політичні та юридичні чинники формування представлені в якості основ і структури цілей.

Джерела міжнародного права

Це форма, в якій виражено обов’язкове в юридичному сенсі правило поведінки сторін відносин. Вона надає якість норми права. Приміром, формою є Конституція, підзаконний акт (розпорядження, постанова, указ компетентного державного органу та інше), Закон (Федеральний Конституційний) і так далі. Саме визначення “джерела права” прийнято використовувати в двох значеннях: формальне і матеріальне. В останньому випадку мова йде про умови суспільного життя. До формальних (вони найбільше цікавлять юристів) відносять форми, в яких виражені правові норми. Тільки вони виступають в якості юридичної категорії. Вони включені до складу предмета вивчення відповідних дисциплін, міжнародного права в тому числі.

Перелік

Список, в якому перераховані джерела міжнародного права, досить неясний. Вичерпний перелік в юридичних документах на сьогодні відсутня. Існує лише приблизний список, яким користуються фахівці і вчені в даний час. Він міститься в статті 38 Постанови Міжнародного Суду Організації ВІН. У ній зазначено, що орган зобов’язаний вирішувати спори, передані йому, і застосовувати:

• Конвенції. Міжнародні (загальні та спеціальні) акти такого роду встановлюють особливі правила, які безумовно визнані тими країнами.
• Світовий звичай як доказ загальної практики.
• Загальні правові принципи, які визнані цивілізованими державами.
• Доктрини і судові рішення найбільш кваліфікованих юристів різних націй.

Останній пункт застосовується з застереженням, яка вказана в статті 59. Дані доктрини і рішення виступають у якості допоміжного засобу при визначенні норми права. До загальним світовим конвенцій відносять договори, в яких можуть або вже беруть участь всі країни. В них відображені норми, які є обов’язковими для міжнародного співтовариства.

До спеціальних конвенцій відносять угоди, сторонами яких є обмежена кількість учасників. Для них обов’язковими виступають положення цих договорів. В якості звичаю, який складає міжнародну правову норму, може виступити таке правило, що регулює поведінку сторін відносин, яка сформувалася внаслідок однорідних повторюваних дій. Воно має відповідну юридичну силу. Повторення якої-небудь дії передбачає тривалість його вчинення. При цьому сучасне міжнародне право не встановлює, який саме період часу слід мати на увазі при формуванні звичаю.

Міжнародні правові норми

Вони являють собою загальнообов’язкові правила взаємодій і діяльності країн або інших сторін відносин. Для них, так само як і для інших юридичних елементів, характерно те, що, будучи загальними елементами, вони розраховані на неодноразове використання. Поняття міжнародного права передбачає їх забезпечення в процесі реалізації за допомогою відповідних примусових заходів. Разом з цим, дані правила, що мають визначену юридичну силу, володіють рядом особливостей. Завдяки їм всі види норм міжнародного права формують окрему юридичну структуру. Серед особливостей виділяють:

• Предмет регулювання. Він являє собою безпосередньо взаємодії країн і пов’язані з ними відносини інших суб’єктів.

• Порядок формування. В даному випадку мова йде про узгодження позицій держав.

• Форма закріплень. Вона відповідає погоджувальної характером суті правил поведінки. В якості форми може виступати звичай, договір, акт конференцій або постанову організацій світового рівня.

• Забезпечення реалізації. Здійснюється воно, як правило, самими країнами, що створюють норми міжнародного права або формують колективні акти. Забезпечення реалізації виконується, в тому числі, за рахунок утворення органів і організацій світового рівня. Особливе значення при цьому мають заходи, з допомогою яких відбувається добровільне застосування норм міжнародного права.

Класифікація за формою

Виділяють різні види норм міжнародного права з тих чи інших підстав. За своєю формою вони поділені на закріплені документально і без фіксації в документі або акті юридичної типу. До першої категорії відносять правила, зафіксовані (словесно оформлені) і встановлені у визначеному положенні. Сюди входять норми, які містяться у договорах, актах організацій і конференцій світового масштабу. Перші виходять від країн-учасників і поширюють свою дію на кожне держава, яка бере участь у відносинах. При цьому обов’язки і права за договором спрямовані як би від однієї країни до іншої.

Акти міжнародних організацій (конференцій), а також закріплені в них можливості та вимоги, що походять від загальних зборів (колективного органу) держав. Свою дію при цьому дані норми поширюють окремо на кожну країну-учасницю. Втілена в цих актах воля держав, більше ніж у договірних, втрачає свою персонифицированность. Самі правові документи, і переговорно-договірний процес відповідають сучасному характеру міждержавних відносин найкращим чином.

Незакріплені положення визнаються обов’язковими (підтверджуються), формуються практикою і в ній використовуються. Вони вважаються звичайними нормами міжнародного права. Своє словесне вираження вони отримують в арбітражних рішеннях, судових та інших органів відповідної юрисдикції, в нотах і заявах держав, резолюціях світових організацій. При кодифікації вони стають договірними. Якщо ж до кодифицирующему договору приєдналася лише частина учасників, то одна норма для одних країн може бути договірної, а для інших залишитися звичайною.

В якості прикладу можуть виступати положення Віденської конвенції з приводу дипломатичних відносин 1961 року. Також може мати місце й інша ситуація. Документально зафіксована норма визнається як обов’язкова не у вигляді явно вираженої згоди на це, а з допомогою практичних дій, тобто простим шляхом. Наприклад, це може бути здійснення діяльності на підставі положень світових організацій або конференцій, які були прийняті як акти-рекомендації.

Класифікація у відповідності з предметом регулювання

В даній категорії виділяють наступні види норм міжнародного права:

• Щодо укладення, виконання та реалізації договорів світового масштабу.
• Визначають юридичний статус космічного простору, перебувають у ньому тіл (Місяця та інших).
• Щодо забезпечення миру і безпеки на Землі.

Розподіл за територіальною сфері

У цю категорію входять локальні та універсальні види норм міжнародного права. До останніх, у свою чергу, відносять положення, що регулюють відносини, в яких об’єкт представляє загальний інтерес. Їх визнає більшість учасників або всі суб’єкти міжнародного права. Універсальні положення складають основу структури, регулюють найважливіші галузі світових відносин. Зокрема, до них відносять міжнародне право прав людини, жертв воєн та інші. Зафіксовані вони в Віденської конвенції по дипломатичних відносин, Статуті ООН та інших договорах.

Серед універсальних на особливому місці знаходяться імперативні норми. Згідно із статтею 53 Віденської конвенції вони визнаються як незаперечні. Їх зобов’язані дотримуватися всі суб’єкти міжнародного права. Відхилення від цих правил неприпустимо. Зміна даних положень можливо тільки наступним актом, який носить той же характер. Вони регулюють міжнародне право прав людини, безпеки мирного населення та інше. В разі виникнення нового положення існуючі договори, які йому суперечать, визнаються недійсними. Вони втрачають свою силу, і їх дія припиняється.

Універсальні норми забороняють застосування загрози силою, що передбачають мирне вирішення конфліктних ситуацій, невтручання у внутрішні справи держав, сумлінне виконання зобов’язань держав друг перед іншому.

Локальні положення

До них відносять норми, які регулюють взаємодії в рамках конкретної групи країн, між двома (кількома) державами. Таким чином, об’єкт відносин представляє інтерес, головним чином, для конкретних учасників. Дія локальних міжнародних правових норм поширюється на багатосторонні і двосторонні взаємодії. Вони не мають характер загальності. У свою чергу, локальні норми класифікуються на нерегиональные і регіональні. Перші пов’язують кілька країн, розташованих в різних географічних районах.

Регіональні норми регулюють взаємодію держав, які знаходяться в одному районі. Локальні положення дозволяють враховувати специфічні інтереси країн, місцеві особливості та умови. При цьому стає очевидною їх взаємозв’язок з універсальними правилами. Взаємодія в даному випадку проявляється в тому, що їх можна використовувати для конкретизації суті норм, що мають більш загальний характер, а також забезпечення результативності їх дії. Деякі локальні положення мають у деякому роді універсальний ефект. До таких, наприклад, можна віднести норми договору між США і СРСР з приводу ліквідації ракет малої, середньої дальності, укладеного в 1987 році, обмеження і скорочення стратегічних наступальних озброєнь (1991, 1993 рр..).

Функціональне призначення

Залежно від цього розрізняють забезпечувальні (охоронні) та регулятивні міжнародні правові норми. Останніми встановлюються конкретні можливості і зобов’язання учасників відносин. Приміром, члени ОБСЄ повинні повідомляти про проведення військових навчань і запрошувати спостерігачів на них. До прав відносять можливість держав обмінюватися своїми дипломатичними представництвами. До забезпечувальних (охоронних) норм відносять положення, які покликані гарантувати реалізацію регулятивних правил. Вони зафіксовані в статтях 41 і 42 Статуту ООН про примусових заходи, що використовуються за рішенням РБ.

Інші категорії

В залежності від характеру прав і обов’язків суб’єктів відносин виділяють положення:

• Забороняють. Вони наказують утримуватися від дій, які визнаються протиправними. До таких, наприклад, відносять виробництво біологічної зброї.
• Зобов’язуючі. Вони фіксують вимоги. Наприклад, держави повинні сповіщати про ядерну аварію.
• Уповноважуючі. До них, наприклад, відносять визнання можливостей кожної держави досліджувати і використовувати космічний простір.

Поняття міжнародного права, як і загального, передбачає наявність імперативних і диспозитивних положень. Перші містять категоричні приписи. До них відносять договірні зобов’язання про нерозповсюдження ядерного озброєння, співробітництво при боротьбі з правопорушеннями міжнародного характеру. Диспозитивні положення використовуються при відсутності інших домовленостей в угоді.

Прикладом може слугувати норма статті 15 Конвенції Організації ВІН з морського права, що регулює проходження серединної лінії в процесі делімітації територіальної морської акваторії, у разі, коли угода між країнами не передбачає іншого. Крім цього, використовується поділ на норми, що встановлюють обов’язки і права, матеріальні. Регламентують аспекти їх реалізації процедурні положення. До останніх, наприклад, відносять порядок функціонування міжнародних організацій, узгоджувальних комісій, судових інстанцій.

МПП

Специфічною сферою вважається міжнародне приватне право. У відносинах, які воно регулює, присутній іноземний елемент і використовуються колізійні положення. Норми міжнародного приватного права являють собою комплекс актів внутрішньодержавного законодавства, договорів та звичаїв світового рівня. Вони регулюють трудові, цивільні та інші відносини, ускладнені наявністю іноземного елемента. В якості джерела приватного міжнародного права виступає не тільки державне законодавство, але й арбітражна та інша процесуальна практика. Відносини, які регулюють положення, виходять за межі однієї країни і взаємопов’язані з юридичними структурами інших держав.