Управління власним капіталом. Коефіцієнт оборотності власного капіталу

Основним активом при веденні економічної діяльності вважається власний і позиковий капітал. Завдання будь-якої компанії – примножити свої фінанси і в короткі терміни погасити утворену заборгованість. Власний і позиковий капітал використовується для створення фірми, розширення виробництва, модернізацію його обладнання, удосконалення технологій. Будь-які вкладення повинні окупатися. Розглянемо далі, що таке власний капітал.

Визначення

В обороті компанії задіюються різні ресурси. Частину з них складає власний капітал організації. Формування та управління активом спрямована на отримання доходу. Беручи це до уваги, можна розкрити поняття наступним чином. Власний капітал і власні кошти – частина фінансових активів, задіяних в оборот і приносять прибуток. Цей фонд складається з декількох частин. Структура власного капіталу включає в себе: статутний, резервний, додатковий, цільової фонди, нерозподілений прибуток.

Цілі створення

Власний капітал формується для:

Освіти позаоборотних активів. Кошти власного капіталу можуть вкладатися в різні фонди. Серед них: ОЗ, НМА, довгострокові інвестиції, незавершене будівництво і так далі. У цьому випадку говорять про власне основному капіталі.

Утворення оборотних активів. Кошти можуть вкладатися в матеріали, напівфабрикати, запаси сировини, незавершене виробництво, дебіторську заборгованість (поточну) і так далі. У цьому випадку говорять про власному оборотному капіталі.

У компанії повинна бути вироблена політика, спрямована на комплексне досягнення цих цілей.

Джерела власного капіталу

Раціональне використання накопиченої частини активів є, безсумнівно, найважливішим завданням компанії. Однак при цьому не можна забувати і про створення ресурсів, що забезпечують розвиток фірми в майбутньому. Структура власного капіталу утворюється за рахунок внутрішніх і зовнішніх фондів. Ключовим завданням компанії виступає забезпечення належного рівня самофінансування, розширення сфери господарської діяльності в перспективі.

Внутрішні фонди

До цих джерел власних коштів в першу чергу відносять прибуток, що залишається в розпорядженні фірми. Вона утворює більшу частину активів, що забезпечує їх примноження. Відповідно, прибуток сприяє збільшенню ринкової вартості фірми. Певну роль у структурі внутрішніх фондів належить амортизаційним відрахуванням. Особливо велике їх значення в компаніях, що використовують ОС і НМА високої вартості. Слід, проте, сказати, що амортизаційні відрахування не збільшують обсяг власного капіталу. Вони виступають як інструмент реінвестування.

Зовнішні фонди

Основне місце в їх складі займає залучений акціонерний або пайовий капітал. Для деяких компаній в якості зовнішніх надходжень виступає безоплатно надається фінансова допомога. Зазвичай вона покладається деяким держпідприємствам. До інших зовнішніх джерел слід віднести передаються безкоштовно НМА та матеріальні активи, що входять до складу балансу.

Створення резервів

В якості основного джерела виступає прибуток. Резервний фонд використовується для компенсації непередбачених втрат і можливих збитків від економічної діяльності. Іншими словами, він є страховим за своєю природою. Правила створення резерву закріплюються нормативними актами, що регламентують роботу фірми даного типу, а також установчої документацією. За рахунок цього капіталу збільшується обсяг власних коштів компанії. Відрахування здійснюються до досягнення розмірів, встановлених установчої документацією. При цьому вони не повинні становити більше 15% від сплаченого статутного фонду, а їх сума не може перевищувати 50% від прибутку. Резервний капітал створюється на підставі законодавчих положень є обов’язковим. Компанія має право добровільно створити і додаткові фонди. Порядок їх створення встановлюється тільки в установчої документації. Бухгалтерський облік формування резервів повинен забезпечити отримання відомостей, необхідних для контролю дотримання верхніх і нижніх меж. У всіх випадках максимальний обсяг резервів не може бути більше суми, закріпленої в установчої документації.

Нерозподілений прибуток

Як правило, ці кошти компанія використовує для накопичення майнової маси або поповнення оборотних активів. Нерозподілений (чистий) прибуток являє собою вільні суми, готові до обороту. Цей фонд може збільшуватися щорічно. Це відбувається за рахунок внутрішнього нагромадження. Такого роду заходи можуть мати виробничий характер, якщо фінанси спрямовуються на розширення і розвиток компанії, модернізацію устаткування, і невиробничий, якщо кошти використовуються для реалізації заходів соціальної та матеріальної підтримки працівників та на інші цілі, не обумовлені випуском продукції.

Спеціальні фонди

На їх формування йде значна частка власного капіталу. Спеціальні фонди необхідні для покриття витрат на створення нового майна виробничого, соціальної інфраструктури та ін В якості основного джерела виступає залишилася в розпорядженні компанії частину прибутку. В рамках фінансового контролю найважливіше значення має суворе розмежування активів, що спрямовуються фірмою на розвиток виробництва і потреби споживання. Його необхідність пов’язана з певними податковими пільгами, що дозволяють знизити оподатковуваний прибуток на ту частину, яка використовується для фінансування капвкладень. Акумулювання прибутку для реалізації цільових заходів здійснюється за допомогою утворення відповідних спеціальних фондів. Їх кількість, найменування, правила використання визначаються компанією самостійно і фіксується у фінансовій політиці. Кошти надходять у спеціальні фонди після погашення заборгованості перед бюджетом за податками. До таких резервів можна віднести безоплатно отримане майно, поворотні і безповоротні державні асигнування на фінансування невиробничих заходів, пов’язаних з утриманням об’єктів комунально-побутової та соціально-культурної сфери, відшкодування витрат на відновлення платоспроможності фірми, що знаходиться на бюджетному забезпеченні і пр.

Методи контролю

Управління власним капіталом підприємства спрямовано на вигідне інвестування ресурсів для одержання прибутку на довгостроковій основі. Постійний розвиток ринкових відносин посилює відповідальність і самостійність компаній. Фірми постійно шукають нові шляхи підвищення ефективності управління власним капіталом. Правильність вибору того чи іншого методу виражається в досягнутих компаніями фінансові результати. Як вище вже говорилося, в якості ключового ресурсу динамічно розвивається фірми виступає прибуток. Її розмір залежить від різних факторів. Ключовим з них вважається співвідношення витрат і доходів. Разом з тим в існуючих нормативних актах закріплюються методи, за допомогою яких керівництво компанії регулює прибуток. Управління власним капіталом підприємства може здійснюватися за допомогою:

Варіювання меж віднесення активів до ОС.

Прискореної амортизації.

Використання методики розрахунку зносу малоцінного майна.

Оцінки та амортизації НМА.

Створення резервів по сумнівних заборгованостей.

Обліку відсотків за банківськими кредитами, за рахунок яких фінансуються капвкладення.

Встановлення складу накладних витрат і способи їх розподілу.

Зменшення сум податків за рахунок використання пільг.

Нюанси

Управління власним капіталом, в першу чергу, спрямоване на витяг доходів від основної діяльності. Цей процес у фінансовому менеджменті характеризується категорією левериджу – певного фактора, незначна зміна якого може призвести до суттєвої коригування підсумкових результатів. Аналіз власного капіталу передбачає вивчення ряду показників. При цьому необхідно чітко розуміти різницю між ними. Приміром, вартість власного капіталу і ціна підприємства характеризуються різними показниками. У першому випадку мається на увазі деяка специфічна характеристика ресурсів, за рахунок яких створюється актив. Вартість власного капіталу виражається у сформованих відносних річних витратах по обслуговуванню заборгованості. Цей показник входить в групу відносних. Його значення виражається у відсотках.

Специфіка оцінки

Аналіз власного капіталу ґрунтується на:

Принцип попередньої поелементної оцінки. Оскільки використовуваний актив складається з неоднорідних компонентів, в ході його аналізу необхідно розкласти його на складові. Кожен елемент повинен бути при цьому об’єктом оціночних розрахунків.

Принцип узагальнюючої оцінки вартості капіталу. Передумовою для такого розрахунку виступає поелементний аналіз. Узагальнююча оцінка відображає існуючий в компанії мінімум повернення на капітал, вкладений в його діяльність, його рентабельність.

Принцип порівнянності показників власних і залучених фінансових ресурсів. В якості ключових складових позикового капіталу виступають банківські позички, а також облігації, випущені компанією. Ціну перших слід розглядати, беручи до уваги податок на прибуток. У відповідності з нормативними документами, відсотки за використання банківських позичок відносяться на собівартість виробів.

Принцип динамічної оцінки. Фактори, які впливають на показник середньозваженої вартості капіталу, дуже рухливі. Відповідно, зі зміною фінансових показників окремих елементів повинно коригуватися та середньозважене значення. Воно визначається на основі оцінки даних за минулими періодами. Очевидно, що ст-сть окремих ресурсів, як і структура капіталу, весь час змінюється. Відповідно, і середньозважений показник не буде постійною величиною. Він буде змінюватися під впливом різних факторів з плином часу. Крім цього, оцінка може проводитися як по створеному, так і планованому активу.

Принцип взаємозв’язку оцінки майбутньої та поточної середньозваженої ст-сти капіталу (WACC). Цей зв’язок забезпечується за рахунок використання показника граничної вартості активу. Їм характеризується рівень вартості нової фінансової одиниці, що залучається компанією. Використання додаткового капіталу (і за рахунок своїх, і за рахунок позикових ресурсів) має на кожній стадії розвитку фірми свої економічні межі. Залучення фінансів пов’язано зазвичай з збільшенням середньозваженої вартості активу. Умовно вважається, що в стабільно працюючій компанії зі сформованою фінансовою системою WACC залишається постійним показником при певному варіюванні ресурсів, що втягуються в інвестування. Але по досягненні деякої межі він зростає. Максимальна ст-сть активу є функцією обсягу залучених ресурсів. У цьому зв’язку здійснюючи управління власним капіталом, керівництво компанії повинно брати до уваги динаміку показника граничної вартості.

Принципі визначення меж результативного використання додаткових фінансів. Оцінка вартості повинна завершуватися виробленням критерію ефективності такого залучення. Цим характеризується показником співвідношення приросту прибутковості додаткових ресурсів та середньозваженої вартості активу.

Зазначені принципи дозволяють створити систему ключових значень, дозволяють здійснювати результативне управління власним капіталом. За цими показниками визначається вартість активів і межі прибуткового їх використання.

Чистий прибуток

Її величина буде залежати від різних факторів. Здійснюючи управління власним капіталом, керівництво повинно визначити, наскільки раціонально використовуються надані ресурси компанії, а також встановити склад фондів, з яких вони надходять. Перший момент відображається елементами оборотних і основних активів, а також показниками їх результативного вкладення. Далі розглянемо, як здійснюється облік власного капіталу.

Специфіка відображення в бухгалтерських документах

Облік власного капіталу здійснюється на спеціальних рахунках. Для статутного фонду передбачений рах. 80. Він є пасивним. Рах. 80 використовується для узагальнення інформації про стан і рух коштів. Сальдо рахунку повинно відповідати величині статутного капіталу, закріпленої в установчої документації. Записи по рах. 80 виробляються при створенні фонду, збільшення або зменшення його розміру. При цьому всі коригування капіталу відображаються і в установчої документації. Додаткові активи відображаються за рах. 83. Вони є наслідком приросту вартості майна компанії. Це може статися внаслідок:

Дооцінки ОЗ.

Додаткової емісії або збільшення номінальної ціни акції в порівнянні з ринковою.

Різниці, що виникла від перевищення амортизаційних сум, нарахованих на дату переоцінки ОЗ, щодо відрахувань, отриманих при прямому перерахунку або індексації.

Курсових різниць. Вони утворюються при погашенні заборгованості за внесками, виражених в інвалюті.

Отримання сум, спрямованих з бюджету на здійснення довгострокових вкладень.

До рах. 83 можуть відкриватись відповідні субрахунки:

83.1 – “Емісійні доходи”.

83.2 – “Збільшення ст-сти необоротних активів внаслідок переоцінки”.

83.5 – “Курсові різниці” та ін.

Облік резервного капіталу здійснюється за рах. 82. Цей рахунок сальдовий, пасивний, балансовий, фондовий. Цільові кошти відображаються на рах. 86. Рахунок є пасивним, має кредитовий залишок.

Важливий показник

При оцінці платоспроможності компанії визначається коефіцієнт оборотності власного капіталу. Він характеризує:

Надлишок або недостатність продажів.

Швидкість обороту вкладеного капіталу.

Активність фінансів, якими ризикує фірма.

Якщо коефіцієнт оборотності власного капіталу високий, то це може спричинити збільшення кредитних фондів. В результаті з’являється можливість досягнення рівня, за яким кредитори стають більш активними, ніж власники компанії. У такій ситуації відношення зобов’язань до капіталу підприємства збільшується. В результаті фірма може відчувати значні труднощі, пов’язані із зменшенням прибутку або загальним зниженням цін. Якщо ж показник низький, то це може означати пасивність частини активів. В такому випадку він вказує на необхідність інвестування в інше, більш відповідне направлення. Вибір іншого об’єкта вкладення, у свою чергу, ґрунтуватися не тільки на оцінці можливостей і потужностей компанії. Велике значення будуть мати зовнішні фактори: ситуація на ринку, специфіка попиту і пропозиції, можливості конкурентів. Коефіцієнт оборотності визначається відношенням обсягу продажу до середньорічної вартості власного капіталу. Дані для розрахунку цього показника беруться з бухгалтерського балансу. Коефіцієнт відображає кількість обертів, необхідних для погашення заборгованості за всіма рахунками, виставленими компанії.