Термін давності за податками фізичних осіб: розяснення платникам податків
Протиріччя ПК
Поняття строку давності щодо стягнення платежу дуже заплутано законодавцем. Тим не менш, існують роз’яснення, які зроблені на користь платників. Саме по собі поняття терміну давності введено в правозастосовчу практику досить давно. При пропуску певного періоду кредитор (держава в тому числі) втрачає можливість примусово утримати ту чи іншу суму. У законодавстві встановлений строк давності для випадків вчинення податкового правопорушення. До них, зокрема, слід відносити і недоїмку. Такий період передбачається ст. 113 НК. У ній сказано, що суб’єкт не може притягуватися до відповідальності за податкове правопорушення, якщо з дня його вчинення або з дня, наступного після закінчення звітного (податкового) періоду, протягом якого воно мало місце, пройшло 3 роки. Загальні часові рамки, встановлені ЦК, також дорівнюють трьом рокам. На перший погляд, все зрозуміло. Проте не так все в законодавстві прозоро насправді.
Існує, зокрема, в ПК стаття 48. У ній зазначено, що заяву в суд про вимогу примусово утримати непогашену суму обов’язкового платежу в бюджет за рахунок майна платника – громадянина або його податкового агента – може подаватися контрольним органом (ФНП або митною службою) не пізніше півроку після закінчення періоду виконання передбаченої в законі обов’язки. Таким чином, можна зробити цілком логічний висновок, що ст. 48 ПК діє на користь суб’єкта. За змістом норми трирічний період скорочується до 6 міс. Але в ПК існує ст. 70. Згідно з нею вимога про сплату податку, яке виставляється особі за рішенням контрольного органу після проведення перевірки, повинно направлятися суб’єкту господарювання у десятиденний термін з дати винесення постанови. Це положення можна трактувати як необґрунтоване збільшення тривалості періоду практично до безкінечності.
Обумовлюється це положеннями ст. 89 НК. Згідно з нею виїзна перевірка, яка виконується вищестоящим підрозділом ФНП у рамках контролю діяльності нижчої структурної одиниці, що здійснювала первісну процедуру нагляду, може здійснюватися незалежно від часу проведення попередньої (первинної). Відповідно, рішення може бути прийняте коли завгодно. А від дати його винесення вже залежить фактичне обчислення давностного терміну. При цьому раніше існувала ст. 24, яка була скасована через появи “прогресивнішої” частини ПК. В ній чітко вказувалася тривалість строку давності за претензіями щодо фізосіб з примусового утримання податків з них. Вона становила 3 роки.
