Структура правової системи суспільства. Національна правова система
Теорія держави і права включає в себе таку велику категорію, як правова система. Для даного розділу цієї дисципліни характерно поєднання історичних, правових і соціальних явищ, що утворюють його.
Інтерес вивчення теми є аналіз складів, форм і закономірностей взаємодії окремих правообразующих елементів, історичних передумов їх утворення, а також соціальних факторів.
Будь-яка система, яка містить сукупність правових аспектів життя суспільства, базується на історичних передумовах, а тому розгляд даної теми включає в себе два великих розділи: правовий та історико-соціальний.
Поняття правової структури суспільства
Правова система суспільства є конкретно-історичною категорією і визначена стійкої єдиної сукупністю правових інститутів, що формують своєрідний вектор соціальної, економічної, політичного і духовного життя того чи іншого суспільства, заснований на історичному генезисі.
Систему права також справедливо називати “правовою дійсністю”, так як, по суті, першочергове зміст першої – фундаментальні правові основи. Будь-яка національна правова система, структура якої формує комплекс норм та правил поведінки, що діють у цьому суспільстві, є одним з найбільш значущих критеріїв, що визначають його розвиток.
Поняття функцій правової структури
Функції правової системи – вплив на суспільство, що охоплює всю сукупність суспільного життя і виражене у вигляді взаємодії правових елементів з цього приводу.
У найбільш загальному значенні їх можна розділити на 2 групи: соціально-економічні та політичні. Важливим є те, що структура правової системи організована у відповідності з рядом однорідних цілей і завдань, відповідно, функції і структура залежать один від одного.
Соціально-економічні функції
Соціальна та економічна життя суспільства тісно пов’язана з владної в ньому правовою ідеологією, яку містить правова система. Правові інститути створюються й існують у рамках тієї ж системи, а їх застосування обґрунтовано її стійкістю в часі і просторі. Саме правообразующая та ідеологічна функції є найбільш значущими.
При цьому, крім ідеологічного співвіднесення та правоутворення, соціально-економічні функції конкретизуються:
Політичні функції
В першу чергу стосовно політичного життя суспільства більш виражена ідеологічна функція. Історична взаємодія правової системи і політичної влади – явище симбіотичного характеру: ресурси політичної влади спрямовані на захист і забезпечення функціонування правової системи, в той час як легітимність влади визначається цією ж системою права.
Для політичного функціонування суспільства необхідно виконання наступних функцій правих:
Структура правової системи суспільства
Використання права неможливо без співвіднесення конкретних категорій суспільних відносин до відповідним правовим сім’ям, інститутів і галузей. При конкретизації суспільних відносин виникає і посилюється правова диференціація. Діє правило: чим більш об’ємна та чи інша категорія суспільного життя, тим ширше область права, що торкається її.
На основі цього факту будується структура правової системи, схема якої формується на основі категоризації та релевантності відповідних сфер суспільного життя. Наступна схема розкриває структуру правової системи.
Також структура правової системи – це відносини, що стосуються юридичної практики, яка безпосередньо спирається на систему чинного права, і правової ідеології.
Правова ідеологія
Невід’ємним елементом існування правової системи будь-якого суспільства є правова ідеологія, яка вкладається в неї в ході історико-соціального розвитку. У правовій ідеології містяться основи, які характеризують правові взаємовідносини в суспільстві, а також відрізняють її від інших ідеологій.
Історична конкретизація дозволяє виявити найбільш істотні на сьогоднішній день правові сім’ї:
Правова культура
Існування права у суспільстві ще не робить його повністю правовим. Для нормального сприяння товариства і права необхідна наявність правової культури. Носієм її є товариство, саме воно виражає ставлення до права і є головним стимулом до його розвитку.
Прийнято вважати, що правова культура виражається в правосвідомості людей, тобто їх обізнаності з приводу діючих норм і правил поведінки у формі законів. Структура правової системи будь-якого суспільства включає в себе цей елемент як додатковий фактор, що впливає на її існування.
Досвід взаємодії права і суспільства можливий тільки у тих правових системах, які базуються на демократичних принципах, так як саме в цьому випадку виникає рефлексія суспільної свідомості і зворотний зв’язок з законом. Суспільство, яке відповідає цим вимогам, називається цивільним.
Рівень правової культури також прийнято відносити до одного з значимих параметрів, що визначають розвиненість того чи іншого суспільства. Чим вище рівень правової культури, тим більше законів актуалізуються відповідно реальним суспільним вимогам, а значить, збільшується і формальний обсяг свободи громадян.
Зв’язок держави і правової системи
Безсумнівно, держава – важливий учасник, який виступає в якості посередника між суспільством і правовою системою. Як говорилося вище, до функцій системи права належить організація та легітимізація системи управління суспільством, а це означає, що саме через правову систему формуються підстави для здійснення влади.
Держава об’єднує людей, тим самим роблячи їх громадянами. При цьому визначається специфіка суспільства, яка полягає в його історичних, культурних, соціальних та інших усталених правилах життя. Справедливе положення про те, що держава виступає гарантом того, що на його території діє правова система. Поняття, структура, функції та інші особливості складаються на основі історичного досвіду тієї або іншої держави і утворюють національну правову систему.
Національні правові системи
Як встановлено вище, велика зв’язок держав і правових систем. Останні виступають в якості історичного формалізованого досвіду, тобто є переліком норм і правил поведінки, прийнятних товариством на території даної країни.
Національні правові системи різноманітні, їх безліч – до 200 видів, властивих тому чи іншому державі. При цьому кожній окремо взятій системі властива і своя структура правової системи, яка відрізняє її від інших.
Також, крім іншого, варто відзначити, що серед цих систем існують синтетичні і природні, відмінність між якими ґрунтується на передумови їх формування. Так, синтетичні системи утворюються переважно шляхом перейняття правових знань від інших держав, а природні – з допомогою актуалізації правової сфери під звичні історико-соціальні традиції.
Структура правової системи сучасних держав утворює також систему функцій та цілей. Справа в тому, що в результаті генезису національних правових систем виділяються деякі пріоритети, які, до речі, є специфічними атрибутами тієї або іншої національної правової системи. До числа що виділилися пріоритетів можна віднести такі приклади:
- Орієнтація американської, англійської, канадської та інших національних правових систем на судову владу. За рахунок використання судового досвіду відбувається розширення законодавства, а рішення суду спираються на вже існуючу систему прецедентного права.
- В державах ісламського світу система божественного права має низку пріоритетів над формальним правом і часто виступає в якості джерела правосуддя.
- У Європейських державах з соціально-орієнтованою економікою, наприклад, у Фінляндії, право представлене в першу чергу соціально-значущими положеннями, а політичні і економічні аспекти перебувають на другому плані.
- В Росії та ряді країн СНД право в рівній мірі існує в приватному і публічному видах, ніякої пріоритет не визнається, а також основним джерелом законів виступає законодавча влада.
Російська національна правова система
Російська система права є відносно новою, її вік не перевищує 30 років. І хоча новизна правової системи Росії дозволяє говорити про незавершеність процесу формування остаточної системи права, вона може бути названа виділяється і самодостатньою.
Структура правової системи Росії заснована на 3 фундаментальних основах:
Виходячи з наведених положень, можна судити про те, що російська система права є повноцінною і всеохоплюючої. З одного боку, вона відповідає прийнятим у всьому світі нормам права, у тому числі Конвенцій ООН, а також міждержавними угодами, що виступають джерелами права. З іншого ж боку, структура правової системи реагує на суспільні зміни, що відбуваються в РФ, і змінюється під дією законодавчої влади.
Структура правової системи РФ складається з безлічі нормативно-правових документів, у їх число входять: Конституція РФ, Федеральні та Конституційно-федеральні закони, укази і постанови Уряду, накази Президента, 19 кодексів, локальні закони областей і муніципалітетів, внутрішні статути та правила державних і муніципальних установ.
Характеристика сучасних правових систем
Сучасна картина світу стосовно правових систем досить різноманітна. В сучасності виділяється 4 правових сім’ї, кожна з яких включає до 50 національних правових систем, що утворюються з-за більш вузької специфіки порівняно з правовими сім’ями.
Із-за поділу на настільки велику кількість правових систем залишається актуальною проблема градації юридичних систем різних держав, і, як наслідок, проблеми соціального й економічного сприяння. Хоча для усунення юридичних бар’єрів, що перешкоджають співробітництву, реалізується ідея міжнародного законодавства, що включає положення, які діють у всіх державах.
Однак з іншого боку, як показує структура правової системи сучасних держав, у сучасних національних системах права поєднуються історичні особливості та актуальні проблеми суспільства. Це дозволяє сформувати найбільш ефективну систему права.
