Стаття 119 КК РФ. Погроза вбивством або заподіянням тяжкої шкоди здоровю. Коментарі

Погроза являє собою один із способів психічного впливу на людину. Загрозливе особа прагне залякати іншого громадянина, викликати неспокій, тривогу за власну безпеку, відчуття дискомфорту. Найнебезпечнішою вважається погроза вбивством або заподіянням тяжкої шкоди здоров’ю. За такі дії встановлено покарання у статті 119 КК. Розглянемо її особливості.

Загальний склад

Він закріплений у ч. 1 ст. 119 КК РФ. В положенні статті встановлюється, що у випадку погрози вбивством або нанесенням здоров’ю особи тяжкого шкоди винний буде притягнутий до відповідальності, якщо у потерпілого були підстави реально побоюватися виконання такої загрози.

За такі діяння встановлено покарання у вигляді:

• Обов’язкових робіт до 480 ч.
• Арешту до 6 міс.
• Примусових робіт/обмеження або позбавлення волі до 2 років.

Кваліфікуюча склад

Діяння, передбачене у ч. 1 ст. 119 КК РФ, може бути мотивовано релігійної, расової, політичної, національної, ідеологічної ненавистю/ворожнечею або ненавистю/ворожнечею по відношенню до певної соціальної групи.

Винним у таких випадках може призначатися одне з двох покарань: примусові роботи або тюремне ув’язнення до 5 років. При цьому на додаток винному може бути заборонено вести певну діяльність або перебувати на посадах, встановлених судом, протягом 3 років.

Ст. 119 КК РФ з коментарями

Об’єктивний аспект злочину виражається в активній поведінці винного. У диспозиції норми міститься пряма вказівка на дії злочинця: загроза вбивством або заподіянням тяжкої шкоди здоров’ю.

Якщо винний висловлював погрози іншого характеру (наприклад, говорив про заподіяння середньотяжкого шкоди здоров’ю або легких тілесних ушкоджень, пошкодження майна, пограбування, вчиненні наруги тощо), відповідальність за аналізованою нормою не настає.

Ключові ознаки діяння

Відповідальність за погрозу вбивством або нанесенням здоров’ю суб’єкта тяжкого шкоди настає, якщо у жертви були реальні побоювання її виконання. Іншими словами, вона повинна бути реальною і конкретною. Ці ознаки вважаються обов’язковими для кваліфікації діяння за ст. 119 КК РФ. Судова практика, однак, виходить з того, що для поставлення покарання досить того, щоб потерпілому було зрозуміло, що винний погрожує позбавити його життя або заподіяти тяжку шкоду його здоров’ю.

Реальність загрози передбачає наявність достатніх підстав побоюватися її виконання. Виникнення таких побоювань свідчить про досягнення мети винним.

Аналізуючи ст. 119 КК РФ з коментарями юристів, можна відзначити, що більшість фахівців сходяться на думці, що переносити реальність загроз лише в площину суб’єктивного сприйняття потерпілого навряд чи правомірно. Експерти вважають, що при оцінці дій винного необхідно брати до уваги й інші обставини.

Істотне значення для справи має характер відносин жертви і винного, серйозність причини для висловлення погрози вбивством або заподіяння тяжкого шкоди здоров’ю, наявність предметів, за допомогою яких вона може бути виконана, особистість самого винного і так далі.

Способи вчинення

Диспозиція даної статті передбачає два види загроз: вбивством і заподіянням шкоди здоров’ю потерпілого тяжкого шкоди. Між тим способи вираження загроз можуть бути самими різними.

Винний може загрожувати письмово, усно, по телефону, жестами. Крім того, погроза вбивством або заподіянням тяжкої шкоди здоров’ю може висловлюватися не тільки безпосередньо потерпілому, але передаватися через третіх осіб, родичів. Для кваліфікації діяння, однак, спосіб, використовуваний винним, значення не має.

Важливий момент

У ряді випадків погроза може бути висловлена в запальності. У таких випадках ні винуватець, ні особа, на яку вона спрямована, не надають їй значення.

При кваліфікації діяння необхідно встановити, чи використовувалася погроза як спосіб впливу на психіку іншої людини, як засіб тиску на його волю, переслідував при цьому винний мету викликати в іншого громадянина відчуття небезпеки, страху, дискомфорту. Якщо зазначені обставини будуть встановлені, ймовірність виконання буде вважатися реальною, навіть якщо обвинувачений хотів лише залякати жертву і не збирався нікого вбивати або калічити.

Як довести погрозу вбивством?

Для притягнення до відповідальності, по-перше, слід встановити, що у жертви злочину дійсно були підстави сприймати загрозу як реальну небезпеку. Цей факт об’єктивно підтверджувати істинність твердження про те, що потерпілий відчув дискомфорту, тривоги, страх.

В якості підстави для такого сприймання може виступати інформація про особу винного, спосіб, форма вираження загроз. Підтвердженням реальності небезпеки виконання висловлених слів, жестів тощо можуть стати і показання свідків про погіршення самопочуття громадянина. Наприклад, потерпілий після загрози зблід, став погано спати, побоювався зустрічей з винним, часто здригався, скаржився на відчуття дискомфорту, страх і так далі.

По-друге, потрібно встановити, що саме на таку реакцію потерпілого розраховував загрожував.

Лише за наявності зазначених умов можна пред’явити звинувачення в загрозі вбивством або нанесенням здоров’ю тяжкого шкоди.

Умисел

Чи може вважатися загроза, описані в диспозиції норми, варіантом виявлення умислу? На думку юристів, в статті йдеться не про виявленні, а про реалізацію умислу винного. При цьому він спрямований не на заподіяння смерті або шкоди здоров’ю: він не відображає намір вчинити ці діяння. Загроза вказує на намір порушити психічну недоторканність особи, її спокій допомогою залякування, навіювання потерпілому відчуття небезпеки, страху. У цьому разі йдеться про діяльності, спрямованої на конкретний об’єкт, передбачає негативні наслідки, а не просто про озвучуванні злочинного наміру.

Особливості кваліфікації

Склад діяння, передбаченого статтею 119 КК, вважається формальним. Злочин визнається закінченим безпосередньо при вираженні загрози.

Між тим висловлювання тих чи інших загроз винним може і не бути спрямоване на залякування, а розуміти рішення про реальне вбивство або нанесення тілесних ушкоджень потерпілому.

Якщо винний, заявивши про свої наміри, вчиняє будь-які дії, що вказують на їх виконання, його поведінка розцінюється як замах або приготування до відповідного злочину. Дії особи залежно від обставин кваліфікують або по 105, або по 111 статті Кодексу.

Суб’єктивний аспект

Злочин завжди вчиняється з прямим умислом. Він виражається в тому, що винний навмисно загрожує потерпілому, говорить слова, показує жести або іншим чином поводиться в розрахунку на те, що жертва сприйме його поведінку як реальне, страхітливе, викликає відчуття небезпеки, тривоги.

Громадянин розуміє протиправність загроз, передбачає ймовірні негативні наслідки і бажає їх настання.

Загроза в інших нормах КК

Ст. 119 вважається загальною по відношенню до інших статей Кодексу, які передбачають відповідальність за погрози. Приміром, у 296 нормі йдеться про караності при здійсненні правосуддя або попереднього розслідування. При конкуренції норм у процесі кваліфікації діяння перевага повинна віддаватися саме спеціальним статтями Кодексу.

Найчастіше погроза заподіянням шкоди або вбивством є способом вчинення інших, більш тяжких діянь (наприклад, розбою, викрадення автомобіля, здирства і так далі). Згідно принципів кваліфікації при конкуренції цілого і частини перевагу віддають цілому. Відповідно, додатково покарання по 119 статті в таких випадках не ставиться.

Сукупність діянь

Кваліфікація дій винного за статтею 119 та іншими нормами КК заслуговує окремої уваги. Роз’яснення про сукупності діянь дав Пленум ВС україни в постанові № 11 від 2004 р.

В абзаці 3 пункту 11 цього документа Суд звертає увагу на наступні моменти. Якщо загрози, передбачені диспозицією статті 119 КК були виражені після вчинення тяжкого діяння, наприклад, зґвалтування чи вчинення інших насильницьких дій сексуальної спрямованості для того, щоб жертва нікому не повідомляла про події, поведінку винного підлягають додаткової кваліфікації за ст. 119. При цьому, зрозуміло, повинні виконуватися умови, зазначені в нормі. Зокрема, у потерпілого повинні бути підстави реально побоюватися виконання загроз.

Висновок

Незважаючи на високу небезпеку і досить серйозні наслідки для психіки потерпілого, діяння, передбачене статтею 119 КК, визнається злочином невеликої тяжкості.

На практиці в рядев випадку досить складно довести реальність загроз, що виходять від винного. При розгляді справ суд повинен всебічно вивчити всі обставини справи, взяти до уваги індивідуальні особливості жертви і винного. Буває так, що поведінка потерпілого сама спровокувала винного висловити загрози.