Ст. 86 КПК РФ. Збирання доказів. Коментарі

Збирання доказів являє собою один з етапів процесу доказування. Воно включає в себе виявлення, вилучення, а також фіксацію відомостей. У ст. 86 КПК РФ виділено 3 категорії учасників провадження, мають можливість використовувати різні способи збирання доказів по справі. Розглянемо норму докладніше.

Перша група суб’єктів

У ч. 1 статті 86 установлюється, що збір доказів в рамках кримінального судочинства здійснює слідчий, прокурор, суд, дізнавач. Зазначені особи здійснюють слідчі та інші процесуальні дії, закріплені КПК і спрямовані на виявлення, вилучення, фіксації відомостей.

Необхідно зазначити, що прокурор не має права брати участь у досудовому слідстві. Відповідно, збір доказів цим суб’єктом проводиться тільки на судових стадіях виробництва. Дії прокурора зводяться до участі в судочинстві в статусі державного обвинувача, витребування та поданні офіційних документів на підставі статті 21 Кодексу (ч. 4), а також додаткових матеріалів до касаційної інстанції.

Повноваження суду

Судова інстанція вивчає в ході розгляду все, що є доказом. При цьому матеріали та відомості можуть бути як виправдовують, так і уличающими. Враховуючи це, суд ризикує зайняти звинувачувальну або виправдувальну позицію, в залежності від кількості тих чи інших доказів.

Між тим судова інстанція не належить до органів переслідування, не є стороною захисту або обвинувачення. Вона покликана формувати належні умови для реалізації сторонами їх процесуальних обов’язків і прав.

Враховуючи вищесказане, необхідно тлумачити обмежувально повноваження суду, закріплені ст. 86 КПК РФ. Дії інстанції мають субсидіарний (додатковий) характер по відношенню до сторін розгляду.

Способи збору матеріалів і відомостей

У ст. 86 КПК встановлюється, що прокурор, слідчий, суд, дізнавач можуть здійснювати слідчі та інші процесуальні дії. До числа останніх, зокрема, входить направлення запитів, вимог, доручень, обов’язкових для виконання організаціями, установами, підприємствами, громадянами і державними службовцями. Інші процесуальні дії, на відміну від слідчих, в меншій мірі забезпечені можливістю застосування примусових заходів.

Законодавство передбачає грошове стягнення за невиконання процесуальних обов’язків. Однак воно встановлено тільки для безпосередніх учасників провадження. На осіб, які виконують запити, доручення і вимоги, воно не поширюється.

Незважаючи на те, що судова інстанція не згадується в числі суб’єктів, що мають право направляти запити тощо, ця можливість передбачена в інших нормах Кодексу.

Наприклад, у відповідності зі статтею 115 КПК (ч. 7), керівництво банків (інших кредитно-фінансових структур) у разі накладення арешту на грошові кошти та інші цінності, що належать обвинуваченому/підозрюваному, зобов’язані подавати відомості про майно за запитом суду.

При тлумаченні норм необхідно приймати до уваги, що законодавець ґрунтується на принципі повноти влади судової інстанції. У відповідності з статтею 6 ФКЗ “ПРО судову систему”, постанови федеральних, регіональних судів і світових суддів, які вступили в дію, їх доручення, вимоги, запити, розпорядження, виклики, інші звернення є обов’язковими для виконання всіма органами територіальної і державної влади, громадськими об’єднаннями, службовцями, іншими громадянами та юридичними особами на всій території країни.

Друга група осіб

Вона встановлена ч. 2 ст. 86 КПК. У другу групу включені:

• цивільні відповідач/позивач;
• обвинуваченого/підозрюваного;
• потерпілий;
• представники зазначених осіб.

Ці суб’єкти можуть збирати і надавати тільки письмові офіційні документи, а також предмети для залучення до матеріалів виробництва. Відомості передаються слідчому, суду, дізнавачу. Вони, в свою чергу, зобов’язані включити матеріали в доказову базу.

Повноваження захисника

В суді це особа, як правило, виступає на боці обвинуваченого/підозрюваного. У 3 частині 86 норми КПК передбачені повноваження цього суб’єкта у сфері збору доказів. У нормі встановлені способи здійснення цих дій:

• отримання документів, предметів тощо;
• опитування суб’єктів (фахівців у тому числі) за їх згодою;
• витребування матеріалів від органів територіальної/державної влади, громадських об’єднань, юридичних осіб, які, в свою чергу, зобов’язані надати запитувані відомості або їх копії.

На підставі принципу рівності учасників судочинства, зібрані адвокатом матеріали повинні ставати доказами, так само як і інформація, видобута дізнавачем/слідчим.

Між тим за змістом положень статті 159 КПК (ч. 2), в рамках попереднього розслідування зазначені службовці можуть не задовольнити клопотання захисника в долучення матеріалів, якщо вважатиме, що обставини, доведеність яких наполягає адвокат, значення для справи не мають. Тому перед тим, як зібрати докази, стороні захисту необхідно вивчити результати розслідування, щоб збудувати грамотну тактику.

Нюанси

По завершенні попереднього розслідування і подання матеріалів стороні захисту для ознайомлення слідчий повинен з’ясувати, яких фахівців, свідків, експертів необхідно викликати в суд для допиту і підтвердження доводів захисту. В обвинувальному висновку повинні бути наведені докази, на які спирається адвокат.

До висновку повинен додаватися перелік осіб, що підлягають виклику з боку захисту. Хороший адвокат вказує не тільки їх Ф. В. О., але і місце проживання/перебування. Варто зазначити, що прокурор або слідчий не можуть довільно доповнити або скоротити цей список. Це правило свідчить про те, що формування переліку не входить у компетенцію зазначених службовців. Створення списку – виключне право сторони захисту. Хороший адвокат повинен реалізувати його повною мірою.

Слідчий не може відмовити захиснику у включенні до переліку відомостей про тих чи інших доказів або свідків. Більше того, суд зобов’язаний задовольнити клопотання адвоката про виклик та допит засіданні фахівців або свідків, що з’явилися за його ініціативою. Відповідно, захисник може домогтися повторного допиту осіб, в бесіді з якими йому було відмовлено на попередньому етапі.

Похідні докази

В якості додаткових документів адвокат може подати суду (дізнавачу/слідчого) письмові пояснення, які були отримані ним при опитуванні осіб. Цей факт не виключає, а передбачає згодом допит цих суб’єктів в якості свідків. Це пов’язано з тим, що письмові пояснення вважаються похідними доказами. Беручи до уваги принцип безпосередності вивчення матеріалів виробництва, при їх наявності необхідно прагнути до виявлення первинних доказів. Ними, в свою чергу, будуть усні пояснення осіб, які дали письмові свідчення.

Неправомірні дії судів і слідчих

У ряді випадків судові інстанції і співробітники слідчих органів відмовляють у залученні письмових пояснень до матеріалів справи. Пояснюючи свою позицію, зазначені суб’єкти посилаються на 3 частина ст. 86 КПК. У положенні норми йдеться тільки про опитуванні адвокатом громадян за їх згодою. Про отримання від цих же суб’єктів письмових пояснень у ст. 86 КПК нічого не сказано. Дана позиція є протиправною.

В першу чергу, при такому відмову не враховується той факт, що якщо в законі передбачається який-небудь спосіб отримання доказів, то цей метод передбачає і відповідну форму відомостей.

По-друге, на підставі положень статті 53 КПК, захисник може використовувати будь-які способи і засоби відстоювання позиції, не заборонені Кодексом. Це означає, що письмові пояснення цілком допустимо долучати до справи, оскільки заборона на це в законодавстві відсутнє.

Якщо говорити про інші докази (документи, предмети), які були отримані адвокатом і надані у судовому засіданні для розгляду, то, за змістом правових норм, вони також підлягають залученню до матеріалів справи слідчим/дізнавачем і передані суду разом з доказами від сторони обвинувачення.

Допустимість матеріалів і відомостей

Законодавство встановлює ряд вимог, яким повинні відповідати матеріали, зібрані сторонами, зокрема захисником.

У першу чергу, повинен бути достовірно відомий першоджерело, який можна перевірити.

Докази може збирати тільки той адвокат, який допущений до участі у виробництві.

Письмові пояснення можуть долучатися до справи, якщо отримані за згодою опитуваних громадян. Особи повинні бути попереджені про те, що відомості, які вони дадуть, будуть представлені в суді в якості доказів.

Обмеження для адвоката

Захиснику заборонено опитувати громадян, раніше допитаних дізнавачем/слідчим, з метою схилення їх до відмови або зміни своїх показань.

Адвокат не може здійснювати негласні дії, які кваліфікуються як оперативно-розшукові, або використовувати їх результати. Це пов’язано з тим, що провадження такої діяльності знаходиться в компетенції спеціалізованих підрозділів відповідних держорганів. Між тим адвокат може скористатися послугами приватних детективів.

Отримання та витребування відомостей

Необхідно диференціювати ці дві дії. Отримання доказів, предметів, відомості передбачає безпосередній доступ до джерела. Захисник при цьому отримує носій даних без всякого запиту або створює його самостійно за допомогою складання схем, відео-/фотозйомки та ін.

Для витребування доказів використовується адвокатський запит. Деякі довідки, характеристики, інші документи знаходяться у конкретних осіб, відповідальних за їх оформлення. Публічного доступу до таких матеріалів немає.

Адвокатський запит не можна вважати формалізованим документом. Однак при його складанні слід керуватися поряд загальних і спеціальних правил. Щоб запит не проігнорували, доцільно вказувати в ньому посилання на нормативні акти, які є підставою для вчинення дій щодо витребування доказів і одночасно накладають обов’язок на адресата їх надати. Також не зайвим буде нагадування про терміни, відведених на виконання запитів, відповідальності за неправомірну відмову в наданні необхідних даних, а також за напрям неправдивих відомостей.

Найчастіше адвокатам доводиться в буквальному сенсі розігрувати “шахову комбінацію, щоб отримати потрібну інформацію. Однак незалежно від складності справи необхідно пам’ятати, що всі дії повинні відбуватися в рамках законодавства. Відмова осіб, які володіють тими чи іншими відомостями, завжди можна оскаржити.