Ст. 10 КК РФ. Зворотна сила кримінального закону. Коментарі, приклади

Протягом досить тривалого періоду ведуться дискусії про зворотну силу кримінального закону та в межах його дії. Дане питання є предметом регулювання різних норм. Однією з них є стаття 54 Конституції. Її положення конкретизуються в ст. 10 КК РФ. Ця норма, в свою чергу, закріплює принцип, що вважається винятком з правил, закріплених статтею 9 Кодексу. Із статті дізнаємося, має кримінальний закон зворотну силу.

Стаття 54 Конституції

Якщо закон встановлює чи обтяжує відповідальність, зворотної сили він не має.

Ні на одну особу не може накладатися санкція за діяння, непризнаваемое правопорушенням у момент здійснення. Якщо після події пом’якшена або усунена відповідальність за неправомірне дію, застосуванню підлягає новий закон.

Ст. 10 КК РФ

Законодавчий акт, що усуває злочинність вчиненого, що пом’якшує відповідальність або поліпшує становище суб’єкта іншим чином, має зворотну силу. Іншими словами, він поширюється на громадян, які вчинили діяння до набуття його положеннями юридичної сили, в тому числі які відбувають кримінальне покарання або відбули його, але мають судимість.

Закон, яким встановлюється злочинність діяння, посилюється відповідальність або погіршується становище громадянина іншим чином, не має зворотної сили.

Якщо нормативний акт пом’якшує кримінальне покарання, воно підлягає скороченню в тій мірі, в якій це передбачено новим законом.

Пояснення

Норми про зворотну силу кримінального закону базуються на положеннях пункту 2 статті 11 Загальної декларації від 1948 р., ст. 7 Конвенції від 1950 р., п. 1 ст. 35 Декларації від 1991 р. Їх конституційно-правове тлумачення міститься в деяких рішеннях КС, які мають загальнообов’язковий характер на всій території Росії.

Принцип зворотної сили кримінального закону сформульований як імперативний. Він адресується, в першу чергу, державі, від імені якого діють різні органи і структури, в тому числі суди, покликані забезпечувати реалізацію гарантій, закріплених у Конституції.

Вимоги законодавства

Відповідно до ч. 2 статті 10 КК, при приведення обвинувального вироку у відповідність з положеннями нового закону, застосуванню підлягають всі його правила: загальні і спеціальні. При цьому не має значення стадія, на якій здійснюється це дія.

Дотримання цих правил забезпечує реалізацію принципів рівності суб’єктів перед законом і справедливості судочинства.

Ключові характеристики принципу

В рамках науково-практичного тлумачення зворотної сили кримінального закону можна виділити ряд ознак цього принципу. Це правове явище:

  • Має міжнародно-правові та конституційні основи рівня гарантованості свобод і прав людини і громадянина, які формують базис статусу юридичної особи, обмеження якого неприпустимо.
  • Пов’язано з усіма принципами судочинства, особливості рівності суб’єктів перед законом і справедливості. Воно відноситься до Особливої і Загальної частин КК, перехідними положеннями, що регламентують порядок введення законів у дію. Проблема зворотної сили закону в кримінальному праві пронизує майже всі його інститути і норми: від зняття і погашення судимості до криміналізації.

Принцип, закріплений 10 статтею КК, застосовується у відповідних кримінально-процесуальних формах на всіх етапах судочинства незалежно від волевиявлень і клопотань заявника. Разом з тим, порядок дії закону в часі кореспондує з положеннями про дії інших галузевих правових актів, у тому числі з прийняттям до уваги бланкетности (відсильний характер) деяких норм КК.

Особливості регулювання

Положення, що передбачають зворотну силу кримінального закону, політично й історично мінливі. У вітчизняній практиці це питання вирішувалося різними способами в різні історичні етапи.

Підхід, відмінний від сучасного, зокрема, використовувався в КК РРФСР, а також Модельному КК для держав-членів СНД, перехідних положеннях Кодексу від 1996 р. Відповідно, приміром, нові ФЗ № 18 і № 14 від 2012 р., що підсилюють відповідальність за посягання на статеву недоторканість неповнолітніх та злочини у сфері обігу наркотичних речовин, не можуть мати зворотної сили. Це розпорядження є імперативним в конституційному та міжнародно-правовому сенсі.

Важливий момент

Положення, закріплені статтею 10 КК, є винятками і повинні ними залишатися. Соціально-правова практика реалізації заохочувальних заходів, у тому числі зворотної сили та амністії, не може мати масового характеру.

Цінність, доцільність і ефективність кримінально-правових інститутів далеко не завжди визначаються поширеністю їх застосування.

Межі розсуду

Багато експертів, що аналізують приклади зворотної сили кримінального закону, застосування положень статті 10 КК відносять до проблеми розсуду. Вона пов’язана із співвідношенням дискреційного і елементів імперативного рішення суду, виділенням факторів, які звужують або, навпаки, розширюють сферу вибору.

Кримінально-правова основа меж розсуду формує близько 100 обмежень, закріплених і в Особливій, і в Загальній частині. Крім цього, існують судопроизводственные та інші обмежувачі.

Розсуд вважається необхідним елементом будь-якої судової системи. Воно визнається безальтернативною імперативною функцією інстанцій, заснованої на рекомендаційні та обов’язкових вітчизняних і міжнародних нормах, законах мислення.

Умови застосування

Зворотна сила законодавчого акта як виключає злочинність має місце, якщо:

  • Діяння повністю декриміналізується.
  • Підвищується вік відповідальності або скорочується перелік злочинів, за які передбачається санкція для особи, яка досягла певного віку.
  • Обмежує кількість суб’єктів, зізнаються винними у посяганні.
  • Ширше трактує поняття неосудності (наприклад, 3 частини 20 статті КК присутній термін “вікова неосудність”).
  • Скорочує кількість предметів злочину. Наприклад, ФЗ № 162 від 2003 р. і ФЗ № 73 від 2004 р. виключили з 222 норми КК гладкоствольну громадянське вогнепальна зброя, а також основні його елементи та боєприпаси до неї; у статті 135 Кодексу (у першій редакції) встановлювалася відповідальність за вчинення розпусних дій тільки щодо 14-літніх громадян, а не в цілому неповнолітніх, як раніше було передбачено.
  • Звужує просторові межі місця вчинення діяння.
  • Виключає якусь альтернативну форму злочинної діяльності або спосіб вчинення діяння. Наприклад, ФЗ № 162 були декриміналізовані незаконне носіння/придбання холодного (метальної в тому числі) та газової зброї.
  • Виключає з матеріального складу якісь альтернативні наслідки. Наприклад, тим же ФЗ № 162 були скасовані положення про середньотяжкому шкоду в нормах 266-269, 264, 216 та ін.
  • Виключає одну з форм вини, альтернативний мотив або мету діяння.

Декриміналізація

Вона може бути частковою або повною. Декриміналізація може здійснюватися шляхом зміни положень норм не тільки Особливу, але й Загальної частини. Приміром, можуть вводитися нові обставини, якими виключається злочинність поведінки особи, звужуватися поняття співучасті, обмежуватися відповідальність за підготовку до злочину або незакінчена посягання.

Декриміналізація може здійснюватися також шляхом:

  • скасування приписів іншої галузевої належності, на які була присутня посилання в бланкетною нормою;
  • обмеженням обсягу регулювання кримінальних норм внаслідок визнання діяння не представляє небезпеку для суспільства і, отже, тягне адміністративну або іншу більш м’яку санкцію.

Часткова декриміналізація може мати місце при скороченні ознак складу або при збереженні бланкетною диспозиції норми без змін при коригуванні позитивного законодавства, порушення положень якого передбачало кримінальну покарання.

Пояснення з цього питання дав Пленум ВС україни в Постанові № 23 від 2004 р. Суд вказав, що якщо ФЗ зі списку видів діяльності, ведення яких допускається лише за наявності спеціального дозволу, виключається відповідний вид, в діях суб’єкта, який займався ним, відсутні ознаки складу, закріпленого статтею 171 КК

Висновок

Виключення з КК спеціальної норми саме по собі не усуває можливості притягти особу до відповідальності за злочин, який було нею передбачено. Покарання може бути поставлено суб’єкту, але за статтею Кодексу, яка містить загальні положення і, отже, охоплюють відповідне діяння.