Самозахист цивільних прав: поняття, зміст, способи

Поняття самозахисту цивільних прав вперше чітко було виділено в 14 ст. нового ЦК. В чинному раніше законодавстві були передбачені лише окремі випадки реалізації даної можливості.

Поняття цивільного права

Цей інститут включає в себе комплекс юридичних норм, що регулюють майнові, а також пов’язані і ряд пов’язаних з ними особистих відносин людей. Основні принципи цивільного права (юридична рівність, майнова самостійність, незалежність та інші) формують найбільш сприятливі умови для задоволення приватних інтересів і потреб. Вони також забезпечують нормальний розвиток суспільно-економічних відносин. Система цивільного права передбачає не тільки єдність норм, але і їх диференціацію на окремі інститути і підгалузі. Класифікація ґрунтується на певній взаємозв’язку норм. Система цивільного права включає в себе інститути по забезпеченню реалізації інтересів, контролю над дотриманням законодавства. У структурі діють напрямки, в рамках яких здійснюються попередження та припинення порушень.

Захист і самозахист цивільних прав

Дані категорії гарантовані Конституцією, державою і законами. Поняття цивільного права передбачає різні можливості та відповідальність суб’єктів. Зокрема, в нормах закріплені спеціальні заходи, які забезпечують збереження свобод та інтересів осіб.

Основні методи

Захист цивільного права передбачає застосування спеціальних заходів. Вони закріплені в законодавстві. До них відносяться:

Самозахист являє собою фактичні дії, які особа вживає для захисту свого права. Найчастіше такі заходи застосовуються в рамках речових відносин. Інтенсивність і методи повинні порівнюватися з порушенням. До основних способів самозахисту цивільних прав відносять дії при крайньої необхідності і необхідної оборони.

Попередня редакція ЦК

Стаття 448 Кодексу від 1964 року встановлювала, що відшкодуванню підлягає шкода, заподіяна при необхідній обороні. Це положення мало місце, якщо її границя не був перевищений. У ст. 449 зазначено, що шкода, завдана при крайній необхідності, повинен відшкодовуватися особою, яка її завдала. Разом з цим передбачалося, що з урахуванням обставин суд може накласти стягнення на третя особа, у чиїх інтересах було вчинено таку дію, або звільнити його і винного від відповідальності повністю або частково.

Нове законодавство

В 14 ст. нині чинного ЦК передбачено більше можливостей, ніж у колишньої редакції. Згідно з нею для звільнення від відповідальності за завдання шкоди буде достатньо трьох умов:

Відсутність хоча б одного з цих умов дозволяє особі, проти якої спрямована оборона, вимагати відшкодування завданих збитків.

Приклад

Перерахованими вище ознаками відповідає такий спосіб забезпечення зобов’язань, як утримання. Цей прийом виділений у ЦК поряд з іншими. Суть утримання полягає в тому, що кредитор, до якого потрапила річ, що підлягає передачі його боржникові або особі, зазначеній ним, може тримати її у себе в тому разі, якщо боржником не були виконані зобов’язання щодо її оплати або не були відшкодовані витрати, що стосуються її. Така самозахист цивільних прав може застосовуватися комісіонером, якому комітент не відраховує винагороду.

Необхідна оборона

Вона виступає в якості одного із способів самозахисту прав. Згідно ст. 1066 ЦК не підлягає відшкодуванню шкода, завдана при необхідній обороні, якщо не було перевищено її межі. Іншими словами, самозахист цивільних прав у даному разі завдає шкоди порушнику, але не тягне за собою відповідальності обороняється особи. Це пояснюється тим, що вона визнається допустимою. Застосування необхідної оборони регламентують головним чином принципи цивільного права. Її зміст розкривається в нормах найбільш широко. Разом з цим така самозахист цивільних прав регламентується і КК. У кримінальному законодавстві необхідною обороною вважається дія, хоч і має ознаки складу злочину, але не визнається таким. В ЦК до неї також належить і діяння, яке підпадає під поняття цивільного порушення прав, але не тягне за собою застосування заходів відповідальності.

Відповідність дій та порушення

Оборона визнається необхідною в тому випадку, якщо її межі не перевищені. Такого роду діями захищаються суспільні і державні інтереси, а також права і свободи третіх осіб. При цьому необхідна оборона повинна бути направлена тільки на порушника, а не на його близьких або родичів. Перевищення меж може стосуватися вибору методу захисту, її інтенсивності, своєчасності. При необхідній обороні може мати місце невідповідність прийомів небезпеки та характеру порушення. Однак у будь-якому випадку при оцінці правомірності дій необхідно враховувати можливості і сили, що обороняється, хвилювання, яке з’являється в критичній обстановці.

Юридичні наслідки

З точки зору ЦК при здійсненні необхідної оборони захищається звільняється від відповідальності по відшкодуванню заподіяної шкоди порушнику. Однак при перевищенні меж, які встановлені в законі, ситуація буде розглядатися по-іншому. В даному випадку мова буде йти про неправомірні дії того, хто захищається, які спричиняють відповідну відповідальність. Але і в цій ситуації будуть враховуватися ступінь небезпеки, характер порушення та інші обставини.

Крайня необхідність

Під діями, вчиненими в таких умовах, слід розуміти заходи, вжиті особою для запобігання небезпеки, загрозливою причинителю шкоди або іншим особам, якщо вона за цих обставин не може бути усунена іншими способами. Дане визначення наведено в ст. 10767 ЦК. Наведені вище дії вважаються допустимими у разі, якщо заподіяна шкода визнається менш значним, ніж відвернена шкода. Так само, як і при застосуванні необхідної оборони, заходів при крайній необхідності робляться не тільки в якості самозахисту, але й для забезпечення збереження суспільних і державних інтересів.

Причини виникнення ситуацій

Небезпека при крайній необхідності виникає внаслідок несправності механізмів, стихійних лих, особливого стану людини (наприклад, хвороби) і так далі. Також вона може мати місце у випадку злочинної поведінки особи. Це, наприклад, може бути заподіяння шкоди майну громадян в процесі переслідування порушника.

Особливості дій

Вони полягають у тому, що за умов крайньої необхідності управомоченное обличчя змушене використовувати засоби, які пов’язані із заподіянням шкоди. В одних випадках нанесення шкоди може бути необхідною мірою, що дозволяє запобігти велику небезпеку. В інших випадках заподіяння шкоди може виступати як супутнє явище і може не наступити. Тут слід розуміти різницю: при умовах необхідної оборони шкода завдається нападаючому, а за крайньої необхідності – третім особам. Згідно із законом відповідальність по відшкодуванню у другому випадку лягає на громадянина, в інтересах якого відбувалося дію. Приміром, людина, рятуючи потопаючого в річці, скористався човном, попередньо викинувши з неї чужі речі у воду. Суд покладає обов’язок по відшкодуванню майнової шкоди на купавшегося в небезпечному місці громадянина.