Протидія корупції. Федеральний закон від 25.12.2008 N 273-ФЗ
Корупція існує в будь-якій державі. Це по-справжньому згубний для суспільства елемент, який тим не менше практично не можна викорінити. Представляється можливою лише спроба мінімізації корупційних проявів. У Росії для цього був прийнятий Федеральний закон “Про протидію корупції”. Зміст даного нормативного акта буде коротко розглянуто в нашій статті.
Мета Закону «Про протидію корупції»
Що таке корупція? В статті 1 йдеться про дачі чи одержанні хабара, комерційному підкупі, зловживанні службовими повноваженнями і інших явищах, пов’язаних з незаконною вигодою.
Робота з протидії корупції повинна базуватися на ряді важливих принципів. Першою ідеєю є законність. Діяльність російських правоохоронців не повинна виходити за рамки правових норм. Другий принцип – спрямованість на захист прав і свобод людей. Слід пам’ятати, що основною метою боротьби з корупцією є турбота про громадян. Останні принципи – це публічність, невідворотність покарання і комплексність застосовуваних заходів.
Міжнародне співробітництво займає особливе місце у сфері боротьби з корупцією. Вітчизняні правоохоронці повинні обмінюватися інформацією та досвідом з іноземними державними інстанціями.
Організація антикорупційної діяльності
В законі представлений розгорнутий план протидії корупції. Розподіляються обов’язки та повноваження державних органів і посадових осіб. Наприклад, завданням російського Президента є визначення основних векторів політичного розвитку в області боротьби з хабарництвом. Федеральне збори, законодавчий орган, має розробляти закони з питань антикорупційної діяльності. Уряд же зобов’язана розподіляти відповідні функції між виконавчими міністерствами та комітетами.
У кожного державного органу є свій набір функцій і повноважень. Проте мета у всіх одна: зведення корупційних проявів до мінімуму.
Основні завдання антикорупційної діяльності
У Росії не існує окремого органу протидії корупції. Боротьбу з хабарництвом ведуть відразу всі державні інстанції. Кожний орган наділений особливими повноваженнями, однак завдання у всієї політичної машини приблизно однакові. Визначаються вони у статті 7 цього закону.
Першим і основним завданням є запровадження антикорупційних стандартів. Повинна бути створена чітка система заборон, обмежень і дозволений, яка могла б забезпечувати попередження корупційних проявів в тій чи іншій області. Друга задача пов’язана з процесами інформатизації. Держава зобов’язана створити атмосферу загального осуду корупції. Для цього необхідна максимальна розголос усіх великих порушень закону, пов’язаних з корупцією. ЗМІ мають бути незалежними.
Останньою завданням є оптимізація роботи правоохоронної системи. Органи, що протидіють корупції, повинні перебувати в стані постійного розвитку. Тільки в цьому випадку боротьба з хабарництвом буде по-справжньому ефективною.
Доходи і витрати
В цілях протидії корупції закон забороняє ряду посадових осіб зберігати фінанси в іноземних банках. Більше того, депутати, сенатори, а також деякі працівники судової системи повинні своєчасно подавати відомості про свої доходи та витрати. Враховується заробітна плата, а також суми, витрачені на те чи інше майно. У разі виявлення явної невідповідності між доходами і витратами підніметься питання про незаконне збагачення.
Нерідко державні і муніципальні службовці “перекладають” майно на своїх родичів. Таким чином вони сподіваються легалізувати свої витрати. Однак останні зміни, внесені до закону, передбачають і цей момент. Відтепер контроль ведеться не тільки за державними службовцями, але і за їх сім’ями.
Закон приділяє увагу і недержавним компаніям. За ними ведуть спостереження податкові органи або спеціальні комісії з протидії корупції.
Конфлікт інтересів
Нерідко державний чи муніципальний службовець ставить власні інтереси вище посадових обов’язків. Виникає протиріччя – конфлікт інтересів. Чиновник, бажаючи збагатитися або отримати якісь вигоди, приходить до прямого порушення закону. Акт про протидію корупції передбачає таку ситуацію, а тому закріплює основні способи боротьби з конфліктом інтересів.
Перший і найпоширеніший метод стосується розкриття інформації. Він вже був викладений вище: чиновники публікують інформацію про свої доходи та витрати. Другий спосіб являє собою моніторинг з боку антикорупційних інстанцій. Такими інстанціями є податкові органи або спеціальні комісії. Наприклад, у Державній Думі існує комісія по контролю за деклараціями, які подають депутати. Очолює її відома Наталія Поклонська.
Останній спосіб боротьби з конфліктом інтересів називається превентивним. Державний службовець зобов’язується відмовитися від частки в капіталі приватної компанії. Відомо, що закон забороняє депутатам і сенаторам займатися підприємництвом.
Система обмежень і заборон
У Законі закріплюється ряд обов’язків для великих державних службовців. Відповідно до статті 13.3, організації повинні вживати заходів щодо недопущення корупції. Всі способи боротьби можна поділити на превентивні і ліквідаційні.
В ряд профілактичних заходів входить прийняття кодексів професійної етики, визначення антикорупційних підрозділів, співпрацю з правоохоронними органами, недопущення конфлікту інтересів та багато іншого. В область ліквідаційних заходів входять конкретні дії, що являють собою боротьбу із корупційними проявами. Це регулювання конфлікту інтересів, звільнення осіб, які порушили закон, а також боротьба з наслідками хабарництва та перевищення повноважень.