Позовна давність у римському праві: поняття

Класифікація

Повна позовна давність в римському праві – це час, протягом якого погашалося зобов’язання в цілому. Частковим вважався період, протягом якого вимога штрафної санкції за невиконання умови визнавалося використаним, але при цьому зберігалася можливість просити виконання, повернення речі і так далі. Позовна давність у римському праві ставала погашеною, якщо протягом встановленого строку особа не намагався пред’явити претензію до зобов’язаному або винному.

Призупинення періоду

Позовна давність у римському праві могла бути припинена з поважних причин. Наприклад, до таких обставин ставилися:

• Недосягнення уповноваженою особою повноліття.
• Юридичні перешкоди, які заважали пред’явити позов. Приміром, наступник просив термін для складання спадкового інвентарю.
• Важке захворювання уповноваженої.
• Відсутність зобов’язаного (відповідача), стосовно якого повинна пред’являтися претензія.
• Знаходження уповноваженої в полоні і так далі.

При усуненні перешкод термін поновлювався. При цьому за період, що залишився збільшувався на час призупинення.