Поняття та підстави виникнення зобовязань

Поняття зміст підстави виникнення зобов’язань” передбачає, що одній особі наказано вчинення на користь іншого певних дій. Це може бути виконання роботи, передача майна, сплата грошей. В останньому випадку можна розглянути як приклад підстави виникнення аліментних зобов’язань. Вимоги одного учасника можуть передбачати утримання від вчинення будь-яких дій. Далі розглянемо, що являють собою зобов’язання: поняття, сторони, підстави виникнення.

Загальні відомості

В якості підстави виникнення зобов’язань (Римське право вважається основним джерелом юридичного обґрунтування відносин) виступають умови договору. При порушенні їх виникають різного роду наслідки. Зокрема, підстави виникнення цивільно-правових зобов’язань можуть полягати у заподіянні шкоди, утиск свобод та інше. В даній категорії відносин можуть брати участь кілька осіб чи один.

Якщо кожна сторона несе обов’язки за договором по відношенню до іншої, то вона вважається одночасно кредитором, оскільки має право вимагати виконання умов, і боржником, оскільки зобов’язана виконати дії на користь іншого учасника. До взаємодії можуть залучатися інші індивіди або організації. Вони виступають в якості третіх осіб. Підстави виникнення зобов’язань на них не поширюються. Тобто вони не можуть виступати кредиторами або боржниками, крім випадків, передбачених законодавством.

Зміст і підстави виникнення зобов’язань передбачають наявність у боржника можливості вибору при виконанні вимог кредитора, пов’язаних з передачею будь-якого майна, наявного в наявності, або вчиненням 1 і більше дій, якщо інше не випливає з умов договору, закону та інших нормативних актів.

Якщо у відносинах задіяно кілька залучених учасників і кредиторів, то останні можуть вимагати виконання від кожного боржника. При цьому останні зобов’язані виконати вимоги в рівній мірі, оскільки з юридичних норм не випливає інше.

Зобов’язання: поняття, види, підстави виникнення. Солідарна відповідальність

Солідарність виникає при неподільності предмета відносин. В даному випадку маються на увазі обов’язки кількох боржників, пов’язані з комерційною діяльністю. При цьому солідарність відноситься і до кредиторів, якщо інше не передбачено в законі або договорі. Підставою виникнення зобов’язань є в даному випадку договір або закон.

Суб’єкти

В якості них виступають боржник і кредитор. З тим чи з іншим (або з ними одночасно) можуть бути пов’язані і треті особи. Як правило, в таких правовідносинах останні не виступають ні як боржники, ні як кредитори. Підстави виникнення та види зобов’язань – дві взаємозалежні категорії. Зокрема, класифікація відповідальності здійснюється у відповідності з причинами виникнення вимог.

Важливе значення має також число і статус учасників. Так, якщо говорити про третіх осіб, то зобов’язання з їх участю формують особливу різновид відносин за суб’єктним складом. Залучають сторона повинна виконати вимоги кредитора або його представника. При цьому боржник може спеціально упевнитися в заліку його дій. За згодою кредитора допускається переадресація виконання на третіх осіб.

Множинність учасників

Підстави виникнення зобов’язань можуть випливати з договору, у якому задіяно кілька осіб. Якщо залучають сторона представлена двома і більше учасниками, які говорять про множинність осіб. Вона, в свою чергу, може бути:

• Активною.
• Пасивною.
• Змішаною.

Дана класифікація встановлюється залежно від того, на чиєму боці знаходиться множинність. Активна її форма має місце, якщо на боці кредитора знаходиться кілька осіб. При цьому боржник тут один. У цьому разі підстави виникнення зобов’язань дозволяють кожному кредитору вимагати виконання. Випадками з пасивною множинністю вважаються такі, коли кілька боржників. При цьому кредитор виступає в єдиному числі. Він має право вимагати виконання зобов’язань від усіх боржників. Якщо кредиторів і боржників в рамках одного відносини декілька, то говорять про змішану множинність. В даному випадку існують і пасивна, і активна форми.

Часткова і солідарна відповідальність: відмінності

Ця класифікація базується на обсязі обов’язків і прав кожного учасника. Крім того, законом встановлюється можливість залучення зі сторони боржника субсидіарного особи. Вимоги, згідно з загальним правилом, є пайовими, якщо підстави виникнення зобов’язань (договір або нормативний акт) не передбачають солідарності.

При такій формі відповідальності з активною множинністю кожен кредитор може пред’являти претензії пропорційно йому належній частці, при пасивній – тільки в певному обсязі. При цьому частки вважаються рівними, якщо підстави виникнення і припинення зобов’язань не передбачають іншого.

При солідарній відповідальності та активної множинності кожен із кредиторів може вимагати виконання встановлених умов в повній мірі. При пасивній формі допускається пред’явлення вимог як до всіх боржників водночас, і до будь-якого окремо (частково або повністю). Солідарно зобов’язаними учасники залишаються до того моменту, поки не будуть виконані всі умови.

Після належного закриття боргу на користь одного, кількох солідарних кредиторів або в результаті поділу між боржниками проводять розрахунки. Зобов’язана особа, що виконало умови, може пред’явити регресивне вимога до інших учасників солідарної відповідальності в певних частках за вирахуванням його власної. Кредитор, який одержав виконання вимог, відшкодовує те, що належить іншим.

Зміна осіб

Поняття та підстави виникнення зобов’язань здебільшого передбачають участь осіб у майнових відносинах, не мають особистого характеру. У зв’язку з цим, законом допускається заміна боржника або кредитора іншою особою. Даний порядок регулюється главою 24 ЦК.

При зміні осіб обов’язки і права вибуваючого з відносин суб’єкта переходять до його замінює. Такі дії припустимі у відповідності з умовами договору або за законом. Як виняток виступають випадки, коли права мають нерозривний зв’язок з особистістю кредитора. Так, наприклад, буває, коли пред’являються аліментні вимоги, що ставиться відшкодування шкоди здоров’ю або життю. Випадки, при яких допускається зміна осіб, наведено в ст. 387 ЦК та інших нормативних актах. Наприклад, права кредитора переходять до іншого учаснику внаслідок:

• Універсального правонаступництва (при спадкуванні, реорганізації підприємства).
• Судового рішення (у разі, якщо дана можливість передбачена законодавством). Наприклад, у відповідності зі ст. 250, п. 3 ЦК, при продажу частки права власності у разі порушення порядку переважної купівлі будь пайовик протягом трьох місяців може вимагати визнання його в якості покупця.
• Виконання зобов’язання поручителем боржника та іншого.

Згідно ст. 384 ЦК, право першого кредитора переходить до нового в тих умовах і в тому обсязі, які мали місце на момент заміни. Дане положення стосується не лише основної вимоги. Переходять також і інші права, пов’язані з зобов’язанням. Зокрема, до них відносять можливість вимагати несплачені відсотки, встановлювати неустойку, визначати заставу та інше. Обсяг можливостей, які переходять при зміні особи, може змінюватися договором або законом.

Угода, яка виступає як підстава в розглянутих відносинах, іменується поступкою або цесією. При цьому кредитор, який передає свої можливості, називається цедентом. Особа, яка приймає їх, іменується цесіонарієм. Поняття та підстави виникнення зобов’язань в даному випадку передбачають підпорядкування форми цесії правилами виду угоди, при якій відбувається зміна осіб (нотаріальна, проста письмова). Якщо передача можливостей здійснюється за відносинам, які потребують держреєстрації, то цесія також піддається цьому оформлення, якщо інше не передбачено законом.

Повідомлення про цесії

При зміні осіб діє принцип незмінності суті зобов’язання. При цьому боржнику слід зробити те ж саме, на тому ж умови, що і при первинному кредиторі. У зв’язку з цим, згідно із загальним правилом, згоди на проведення цесії від першого не потрібно.

Необхідність схвалення зміни осіб боржником з’являється у випадках, передбачених законодавством або договірними умовами, а також якщо особистість кредитора має значення для виконавця (наприклад, за договором дарування).

Про виробленої цесії кредитор має повідомити другу сторону. В цьому зацікавлений у першу чергу цесіонарій. Як свідчить ст. 382 ЦК, для нового кредитора можуть виникнути несприятливі наслідки, пов’язані з неуведомлением боржника. Справа в тому, що виконання зобов’язань початкового особи, що висуває вимоги, вважається як зараховане виконання. В даному випадку цесіонарій має можливість стягнути з первісного кредитора за фактом необґрунтованого збагачення. Крім цього, боржник має право висунути лише ті заперечення проти цесіонарія, які у нього з’явилися на момент одержання повідомлення. Цедент зобов’язаний направити цесіонарію документи, які посвідчують його право вимоги. Крім того, він повинен повідомити всі відомості, які будуть мати значення при виконанні вимоги.

У боржника є право запросити докази від нового кредитора факту переходу. В разі їх ненадання він може відмовитися від виконання вимог. Це зумовлено ризиком настання несприятливих для боржника наслідків при виконанні зобов’язань неналежного особі.

Зміна осіб і регресну вимогу

Ці два поняття мають суттєві відмінності. Регресним визнається зобов’язання, при якому одна особа може вимагати від іншої майно, передане третій стороні за навмисної чи ненавмисної вини останнього. Тут слід розрізняти ситуації:

• Між регрессатом і кредитором існує основне зобов’язання. Регредиент виконує його користь другого. При цьому він отримує право на зворотну вимогу до регрессату в рамках виконаного зобов’язання. Приміром, страхова організація або банк, виступаючи як гарант, сплачує кредитору певну суму. При цьому юридична особа отримує право вимагати кошти з боржника у порядку регресу.
• Між кредитором і регредиентом виникають зобов’язання тоді, коли останній несе відповідальність за боржника. При виконанні вимог перший набуває можливість заявити про регресну вимогу. Це має місце при наявності відповідальності юр. особи за дії свого працівника, наприклад.

У зазначених випадках має місце припинення основного зобов’язання та виникнення регресного. Цесіонарій набуває можливості при спадкоємстві. Вони залежать від прав цедента, її відносин з боржником. Дана залежність визначена в гол. 24 ЦК, що регулює зміну осіб. При регресному вимозі право регредиента не залежить від можливостей кредитора. Існують також і інші відмінності в наслідках. Так, за ст. 200 п. 3 ЦК, за регресної відповідальності початок періоду позовної давності збігається з моментом виконання основної вимоги. За ст. 412 ЦК, боржник не може зарахувати проти умов регресної зустрічну претензію кредитора до основного зобов’язує особі.

Належне виконання

Умови, згідно з якими виконуються зобов’язання, зазначаються в законі, в інших нормативних актах або в договорі. При відсутності таких належне виконання повинно відповідати звичаям ділового обороту або іншим пропонованим типовим вимогам. Не допускається одностороння відмова від відповідальності або зміна умов зобов’язання, крім передбачених законом випадків.

При здійсненні комерційної діяльності допускаються зазначені дії, якщо їх передбачає договір. Однак це не повинно суперечити змісту зобов’язань або законом. Кредитор може не приймати виконання вимог по частинах. Винятки становлять випадки, визначені законодавством або умовами договору.

Боржник має право вимагати від кредитора підтвердження заліку ним або його представником виконання зобов’язань. При цьому перший несе ризик по непредъявлению даного запиту. Виконання вимог може покладатися на третю особу. Винятком є умова договору або закону, що встановлює особисте виконання зобов’язань боржником.

В інших ситуаціях кредитору необхідно зарахувати виконання. Третя особа, яка піддається ризику втратити своє право на розпорядження майном боржника, може задовольнити звернення на вимогу за свій рахунок. У такому разі до нього переходить право кредитора згідно ст. 382-387 ЦК.

Термін виконання

Якщо умовами зобов’язання передбачається призначення конкретної дати або періоду, протягом якого воно має бути виконане, вимога має бути виконано у будь-який момент встановленого часового відрізка або до певного дня. В інших випадках за замовчуванням встановлюється розумний термін.

Боржник може виконати зобов’язання раніше заявленої дати, якщо інше не передбачено договором або законом. Можливість дострокового погашення вимог допускається лише у випадках, визначених нормативними актами, звичаями ділового обороту, обставинами угоди.