Паризька валютна система: характеристика та особливості

Спроби виплисти

В центрі кожного валютного блоку стояла очолює країна, інші залежали від неї економічно і фінансово. Курси валют держав-членів блоку були прикріплені до курсу валюти лідера, в ній же виконувалися усі міжнародні розрахунки, зберігалися резерви країни. А забезпечували кожну залежну валюту облігації державних позик і казначейські векселі, що належать лідеру даного блоку.

Так, у тридцяті роки утворилося три блоки: стерлинговый, де брали участь всі держави Британської співдружності, крім Ньюфаундленда і Канади. Це Єгипет, Гонконг, Португалія, Ірак, Іран, Греція, Японія, Фінляндія, Швеція, Норвегія, Данія. Другий блок – доларовий на чолі, зрозуміло, з США. Сюди увійшли дуже багато країн. Практично вся Південна і Центральна Америка і Канада. На чолі третього блоку стала Франція і взяла під своє крило Швейцарію, Нідерланди, Бельгію, Польщу, Чехословаччину та Італію. Цим доводилося важче за всіх – золоте утримання зберігалося штучно, приносив збитки валютний демпінг. В результаті блок розпався вже в 1935 році, а в наступному і Франція золотий стандарт скасувала.