Оспорюваний правочин: наслідки та строки

За вітчизняним законодавством, у якості угоди визнаються дії юридичних/фізичних осіб, спрямовані на зміну, встановлення або припинення цивільних обов’язків і прав. Дане положення передбачається ст. 153, ч. 1 ЦК.

Основні елементи

В угоді необхідно розрізняти два компоненти:

Обидва ці елемента рівнозначні та обов’язкові. Саме в їх єдності закладається сутність угоди.

Наявність пороку

У російському законодавстві встановлюється таке поняття, як недійсність. Це означає, що в діях суб’єкта присутній якийсь порок. Його наявність в тому чи іншому елементі призводить до відсутності юридичних наслідків при укладанні угоди. Але, враховуючи те, що сама дія має зовнішню форму, факт присутності пороку підлягає констатації. Недійсні угоди класифікуються в залежності від того, чи необхідно для визнання її такою рішення суду або вона є такою незалежно від цього акта. Розмежування встановлено в ст. 166 ЦК. У положеннях статті зазначені вище договори класифікуються як нікчемні та оспорювані правочини. Розглянемо їх особливості більш детально.

Юридичний аспект

У вітчизняному законодавстві перша спроба провести розмежування була зроблена в проекті Цивільного уложення. Однак він так і не став чинним нормативним актом. Нікчемні та оспорювані правочини були сприйняті вітчизняною правовою наукою під впливом німецької пандектистики. Проект уложення не приводив чіткої термінології, не використовував систематики в області цього розмежування. Аналогічним чином і перший ЦК СРСР не фіксував зазначені поняття, виражаючи їх відмінності тільки в описовій формі. З прийняттям у 1994 році нової частини кодексу у вітчизняному законодавстві вперше з’явилося офіційне визначення нікчемності і оспоримости. При цьому самі терміни одержали досить широке поширення у положеннях нормативних актів і постанов судових органів.

Визнання заперечної угоди

Як правило, в практиці доказуванню підлягають питання, що стосуються наявності волі і правильного її відображення, відсутності або наявності згоди опікуна/піклувальника на здійснення дій. Визнання заперечної операції недійсною належить до компетенції суду. Ніхто, крім нього, в тому числі жоден держорган не має права називати угоду таким. У разі якщо позов з вимогою оголосити угоду заперечної не подається у строк, встановлений законом, вона вважається дійсною. У ЦК передбачені випадки, коли суд може віднести договори до розглянутої категорії. Зокрема, угода визнається заперечної, якщо здійснена:

Інші операції законом вважаються нікчемними. До них, зокрема, відносять ті, які здійснені:

До даної категорії відносять також удавані і удавані угоди.

Нюанс законодавства

У Цивільному кодексі передбачається досить великий перелік підстав, за яких угода може вважатися не мають чинності. Деякі юристи говорять про те, що практично будь-який договір може виступати як оспорюваний правочин. В даному випадку слід згадати один важливий момент, передбачений в законодавстві. Він стосується правового регулювання недійсності і полягає в тому, що одна й та сама угода може бути визнана такою за двома чи більше підставами. При цьому деякі автори роблять висновок, що відсутні принципові перешкоди для оголошення угоди не дійсною кілька разів з різних причин. Така ситуація негативно впливає на стабільність цивільного обороту.

Наслідки заперечної операції: загальні правила

Якщо оспорюваний правочин недійсний, то вона тягне за собою низку заходів, які спрямовані на недопущення її існування, усунення результатів і вплив на учасників. Угода, яку оголошено не мають чинності, має бути припинено і не повинен виконуватися. Це обов’язкова умова необхідно виконати незалежно від того, чи розглядається оспорюваний правочин, удавана, уявна або будь-яка інша, що суперечить нормам. Підстави, згідно з якими угоду було названо не мають чинності, впливають на подальшу долю майна. У цьому зв’язку важливо наявність мотивів у рішенні суду, за яким оспорюваний правочин втрачає свою юридичну значимість.

Реституція

Якщо оспорюваний правочин втратила свою юридичну значимість, то має бути визначена доля майна, який брав участь в ній. До таких ситуацій застосовується реституція. Вона означає, що кожній стороні слід повернути іншій все, що було одержане за договором, у натурі. При неможливості це зробити, в тому числі у тих випадках, коли одержане виражено у використанні матеріальних цінностей, наданої послуги або виконану роботу, учасники повинні відшкодувати вартість у грошах, якщо інше не передбачено в законодавстві. На думку ряду авторів, реституція, як двох – так і одностороння, в будь-якому випадку виступає в якості санкції. Однак інші юристи говорять про те, що двосторонній зворотний обмін не можна вважати такою. Аргументують вони це тим, що в даному випадку оспорюваний правочин і подальша реституція не викликають додаткових несприятливих обставин для учасників.

Тимчасові обмеження

У законодавстві встановлені терміни заперечної операції. Зокрема, вона триває до того моменту, поки суд не вважатиме її такою, що не має юридичної сили. З цього моменту вона визнається недійсною з дати укладення. Угоди, які передбачають своє припинення в майбутньому, втрачають чинність на майбутній період. Законодавством встановлена позовна давність заперечної операції. Подати відповідну заяву можна протягом року з того моменту, коли зацікавлена особа повинно було отримати або отримали відомості про відповідні факти і підставах.

Правовий захист

Безсумнівно, при здійсненні операцій будь-якого виду необхідно убезпечити себе від ймовірних несприятливих наслідків. В першу чергу, сторони повинні мати чітке уявлення про цілі та особливості укладеної угоди. Їх волевиявлення має бути добровільним, а вони самі не повинні перебувати під впливом будь-яких небажаних обставин. Якщо ж з якихось причин була укладена оспорюваний правочин, то для відновлення своїх прав і чиї інтересів слід звернутися в суд. Законодавство гарантує громадянам і юрособам правовий захист в даній області.

Позовну заяву

Воно складається у відповідності з загальними правилами. У вимозі повинні бути обов’язкові реквізити:

Зміст заяви має чітко і ясно відображати суть проблеми. Юристи рекомендують викласти всі обставини справи в хронологічній послідовності, починаючи з тих умов, при яких виникла необхідність укласти таку угоду. Далі слід навести доводи, згідно з якими даний договір слід вважати заперечної угодою. При цьому позиція заявника повинна бути підтверджена документально.

В якості таких доказів можуть виступати довідки (про визнання недієздатності, з органу опіки та піклування тощо) та інші папери, які мають істотне значення для суду. Доцільно наводити посилання на статті закону. На завершення тексту необхідно чітко викласти свої вимоги. Після цього слід навести перелік додатків (документальних доказів), поставити число і розписатися. Кількість примірників і підтверджують паперів повинна дорівнювати числу учасників розгляду. Якщо відповідач один, то заяв має бути три. Один примірник надсилається відповідачу, другий залишається в суді, третій – у позивача. Щоб уникнути помилок при складанні доцільно звернутися до кваліфікованого юриста.

Висновок

У судовій практиці випадки визнання оспоримости або нікчемність правочинів досить часті. Особам, чиї права порушені укладанням такого роду угод, слід приготуватися до того, що при задоволенні їх вимог судом їм необхідно буде повернути все, що вони отримали за умовами договору. В цілому, як правило, труднощів з реалізацією рішення не виникає. У разі ж ухилення тієї чи іншої сторони від виконання зобов’язань, доведеться знову звертатися до суду. Відповідачі, як і позивачі, мають право на захист власних інтересів. Якщо, на їх думку, заявник наводить несуттєві доводи, вони можуть надати суду інші докази своєї правоти. У разі прийняття рішення на користь позивача відповідач має право оскаржити його в установленому законодавством порядку.