Особисті права і свободи людини. Громадянські (особисті) права і свободи

Категорія вищих цінностей

Головний Закон держави формулює особисті права і свободи. Конституція розглядає члена суспільства, його індивідуальний простір як вищої цінності. Більш повно розкривають особисті права і свободи статті Закону. Вони декларують ставлення до взаємодії держави й індивіда, висуваючи останнього на передній план. Захист і повагу особистості вважаються невід’ємним атрибутом правового, конституційного ладу, його обов’язком, – так зазначено у ст. 2 Закону. Встановлені принципові положення, які пов’язані з ставленням влади до індивіда, виступають передумовою вирішення низки конкретних завдань. У першу чергу це відноситься до проблем юридичного регулювання статусу громадянина і особистості в Росії.

Специфіка

Особисті конституційні права і свободи в більшій своїй частині тісно взаємопов’язані з визнанням індивіда як найвищої цінності. Воно не просто відображено в цих категоріях, але і разом з ними стоїть на захисті власних інтересів і можливостей людей. Принцип визнання індивіда як найвищої цінності виступає як певний орієнтир для вдосконалення системи, що включає особисті права і свободи людини в рамках демократичного суспільства, а також подолання на цьому шляху різноманітних ексцесів і складнощів.

Даний зв’язок полягає у тому, що якщо в 2 ст. викладено взаємодія держави та індивіда з “негативної” сторони – з погляду ймовірного порушення – і передбачає тільки об’єкт захисту, то положення Закону, присвячені певним категоріям, формулюються з позитивної позиції. Приміром, стаття 22 вказує на наявність у кожного індивіда права на особисту недоторканність і свободу. Дана взаємозв’язок виявляється і в тому, що юридична норма, яка вказує на об’єкт захисту, представлена в якості першого кроку до конкретизації позиції особи в суспільстві і безпосередньо державі, стосовно до певної ситуації небудь сфері життя. Вона дає можливість здійснити і наступний крок, виражений у конституційному закріпленні принципу рівноправності.