Основні моделі олігополії: опис, типологія та особливості

Віктор Кузьмін

1 minute

Олігополія – це тип ринкової структури, наближений до монополії. У відповідності з цією концепцією, реалізацією товару чи послуги займається обмежена кількість підприємців. При цьому поява когось нового на цьому ринку практично неможливо. Здавалося б, все зрозуміло, але є різні моделі олігополії, які також заслуговують уваги.

Основні ознаки олігополії

Різні ринки мають свої відмітні ознаки. Так, умови моделі олігополії наступні:

частки ринку розподілені між невеликою кількістю підприємств;
продукт може бути як однорідним, так і диференційованим;
вступ нових гравців у галузі хоч і строго обмежена, але не повністю заблоковано, як у випадку з монополією;
частка кожного виробника на ринку настільки велика, що вони можуть проводити самостійну цінову політику;
всі рішення щодо обсягу виробництва та інших істотних моментів не приймаються без оцінки можливої реакції з боку конкурентів.

Модель Штакельберга

Розглядаючи моделі олігополії, в першу чергу варто звернути увагу на модель Штакельберга. Вона передбачає наявність на ринку інформаційної асиметрії. Поведінка підприємців можна порівняти з динамічною грою, яка здійснюється на підставі повної і досконалої інформації. Особливість даної моделі полягає в тому, що є якась лідируюча фірма, яка задає тон в обсягах виробництва та цінової політики, а іншим залишається лише орієнтуватися на дані показники.

Модель Курно

Вивчаючи моделі олігополії, слід одне з ключових місць відвести концепції Курно. Згідно з нею, існує ринкова конкуренція, що відповідає таким умовам:

в ринкових умовах функціонує фіксоване число підприємств (більше одного), які випускають продукцію або надають послуги одного найменування;
вхід і вихід фірм суворо заблокований;
кожен з підприємців володіє певною ринковою владою (варто відзначити, що даний термін з’явився набагато пізніше, ніж теорія Курно);
кожна з фірм прагне максимізувати свою вигоду, а тому ніякого об’єднання в кооперації не відбувається;
для кожної з фірм випуск продукції у конкурента вважається константою;
витрати по різним підприємствам можуть бути різними, але їх показник всім відомий;
модель ламаної кривої попиту “Олігополія” убуває, в залежності від ціни товару або послуги;
галузеве пропозиція дорівнює попиту, а тому вартість товару є рівноважною.

Модель Бертрана

Моделі олігополії розглядалися різними вченими і дослідниками. Так, на думку Бертрана, ця ситуація на ринку передбачає цінову конкуренцію. Фірми намагаються виграти за рахунок зміни вартості своєї продукції або послуг. При цьому формується парадокс (який, до речі, отримав ім’я автора моделі Бертрана). Підприємства будуть змушені призначати ціну, що покриває граничні витрати, що характерно також для досконалої конкуренції. За Бертрану можна виділити такі різновиди олігополій:

одноразова – підприємства, що працюють на ринку, виробляють недефиренцированную продукцію;
неоднорідна – фірми займаються виробництвом різних видів продукції;
олігополія домінування – одна велика фірма домінує на ринку, випускаючи 60% загального обсягу продукції, а інші гравці ділять між собою решту сегмент ринку;
дуополія – ринок виробництва певного продукту належить тільки двом фірмам.

Цінове лідерство

Розглядаючи моделі цінової олігополії, варто почати з лідерства в цінах. Мається на увазі ринкова ситуація, коли зміна ціни фірмою, яка домінує в галузі, підтримується більшою частиною інших виробників. Таким чином, олигополисты можуть коригувати цінову політику на ринку, не вступаючи ні в які договірні відносини. А провідне підприємство дотримується таких основних правил:

корекція цін проводиться в рідкісних випадках, коли в галузі відбуваються значні зміни щодо попиту і витрат;
лідер завчасно повідомляє про зміну вартості, щоб отримати неофіційну згоду всіх інших учасників олігополії;
при встановленні нової ціни, лідер орієнтується не на максимізацію прибутку, а на запобігання появи нових гравців у галузі.

“Витрати плюс”

Розглядаючи основні моделі олігополії, варто приділити увагу концепції “витрати плюс”. Для початку слід зазначити, що існують умови контракту на поставку товарів або надання послуг за собівартістю з додатковою платою, яка дорівнює певному відсотку від витрат. Це пов’язано з тим, що витрати не завжди можна оцінити заздалегідь. Наприклад, якщо не можна заздалегідь встановити точний обсяг робіт, неможливо визначити й кінцеву вартість поставленого матеріалу. Але зазвичай олигополисты намагаються уникати подібної схеми, за її невигідності.

Традиційна теорія економічних наслідків олігополії

Незалежно від того, яка розглядається модель ринку олігополії, важливо оцінити економічні наслідки й ефективність даній ринковій ситуації. Для початку варто розглянути традиційну точку зору, яка може бути описана такими положеннями:

олигополисты призначають обсяг випуску і ціну продукції спільно, а тому ринкова ситуація наближається до абсолютної монополії;
обсяг виробництва досить невеликий (нижче оптимального рівня), а розцінки на продукцію і послуги на порядок вище, ніж в умовах досконалої конкуренції;
при об’єднанні в картелі виникає групова монополія, яку можна вважати економічно неефективною;
тим моделям, в яких змагальний момент все-таки присутня, притаманні всі недоліки ринку недосконалої конкуренції;
олигополисты мають значну ринкову владу, що надає ситуації всі труднощі монополістичної конкуренції в більш вираженій формі.

Теорія Шумпетера-Гелбрейта

Обмежена кількість гравців на ринку передбачає олігополія. Моделі поведінки не сприяють ефективному розподілу ресурсів, а тому серед економістів ведеться багато суперечок про економічної ефективності олігополії. Зокрема, це питання розглядається з точки зору НТП і впровадження інноваційних технологій. Більшість дослідників сходяться на думці, що тільки великі гравці на ринку можуть забезпечити НТП за рахунок значних фінансових і інтелектуальних ресурсів. При цьому значний обсяг прибутку гарантований, так як вхід у галузь для інших учасників заблокований. Частина доходів може бути перерозподілена на НДДКР. Тим не менш, якщо зіставити дану теорію з реальною картиною, стає зрозуміло, що навіть дрібні фірми або самостійні винахідники можуть зробити вагомий внесок у НТП.

Максимізація прибутку олигополиста

Моделлю ринку олігополії є модель, в якій діє строго обмежене число фірм. При цьому головна мета кожної з них – це максимізація прибутку. Основна проблема полягає в тому, що доводиться постійно враховувати у своїй діяльності зміни, що вводяться в свій робочий процес конкурентами. На відміну від інших ринкових моделей, в олігополії учасники галузі знаходяться у взаємній залежності від стратегій один одного. Таким чином, справедливими будуть такі твердження:

фірма не може розглядати криву попиту на свій товар або послугу як заданий умова;
відсутній задана крива граничного доходу, адже він може змінюватися, залежно від поведінки конкуруючих структур;
виходячи з двох попередніх положень, можна зробити висновок, що відсутня точка рівноваги.

У зв’язку з усім вищесказаним, напрошується висновок, що для залучення нових клієнтів олігополіст повинен використовувати саме нецінові методи. Мова йде про наступне:

упор на диференціацію продукції, щоб широкий асортимент вигідно відрізняв фірму від конкурентів;
зростання якості товарів, а також післяпродажного обслуговування;
безперервне поліпшення технічних характеристик виробів, що досягається за рахунок нових науково-технічних розробок;
надання можливості кредитування або розстрочки на вигідних умовах;
удосконалення оформлення товару і його упаковки, що зробить бренд популярним і пізнаваним;
збільшення терміну гарантійного обслуговування;
упор на рекламні технології і активне стимулювання збуту.

Ігрова теорія поведінки олігополістів

Теорія ігор – це математичний метод, спрямований на вивчення оптимальних стратегій. Якщо говорити про гру, то її варто розуміти як процес, у якому два та більше учасників ведуть боротьбу за реалізацію власних інтересів. При цьому кожна сторона мають свою конкретну мету і стратегію її досягнення, яка може бути виграшною, і програшною щодо поведінки інших гравців. Ця теорія допомагає вибрати найкращий механізм діяльності, беручи до уваги можливі вчинки інших учасників і їх ресурсну складову.

Щодо моделі олігополії варто сказати, що кожна конкретна фірма реалізує оптимальну стратегію, виходячи з дій інших учасників галузі. За умовчанням передбачається, що всі олигополисты будуть вести себе аналогічним чином. Ця концепція була розроблена і сформульована Дж. Нешем (“Рівновага Неша”). Головна умова такої рівноваги полягає в тому, що всі гравці будуть дзеркально повторювати дії один одного.

Форми концентрації організацій

В олігополії нерідко можна спостерігати організаційно-економічні об’єднання підприємств з метою концентрації зусиль щодо максимізації прибутку. Ось найпоширеніші:

Трест – учасники створюють єдиний виробничий ланцюг і повністю втрачають свою економічну самостійність.
Синдикат – однорідна продукція реалізується через загальну торговельну мережу.
Картель – угода про обсяги, ціни і цільових ринках збуту.
Консорціум – тимчасова концентрація для реалізації конкретного проекту.
Концерн – об’єднання підприємств, які мають різні спеціалізації та спільні економічні інтереси.

Висновок

Типологія моделей олігополії пов’язана з ціновою політикою, виробничою діяльністю, а також поведінкою щодо інших гравців на ринку. Ця форма співіснування організацій містить в собі достоїнства і недоліки абсолютної монополії та недосконалої конкуренції.