Незавершене виробництво – це… Інвентаризація, бухгалтерський і податковий облік

Віктор Кузьмін
1 minute

Незавершене виробництво – це вироби, які не пройшли всіх стадій технологічного циклу. До неї також відносять роботи і послуги, закінчені, але не прийняті замовником. Незавершене виробництво – це та решту невиконані завдання, напівфабрикати власного виготовлення. Визначення НЗВ присутній у ст. 319 НК. Розглянемо далі, як здійснюється облік незавершеного виробництва.

Загальні відомості

Залишки незавершеного виробництва на кінець місяця оцінюються платником у відповідності з інформацією з первинної документації. Використовується конкретна категорія дані. Зокрема, для оцінки береться інформація про рух і залишки матеріалів і сировини. Останні повинні бути представлені у кількісному вираженні. У розрахунок приймається також не пройшла всіх стадій готова продукція. Незавершене виробництво оцінюється за методом, самостійно обраним платником. Він повинен бути зафіксований у фінансовій політиці підприємства. Витрати в незавершеному виробництві розподіляються з прийняттям до уваги відповідності витрат створеним виробів (наданих послуг, виконаних робіт).

Нюанси

В ряді випадків неможливо віднести прямі витрати на конкретне незавершене виробництво. Це означає, що платник самостійно у своїй фінансовій політиці визначає механізм їх розподілу. При цьому він повинен використовувати економічно обґрунтовані величини. Сума залишків НЗВ на кінець місяця включається до прямих витрат наступного місяця. По закінченні звітного періоду вона відноситься до витрат майбутнього року.

Як виявляється продукція незавершеного виробництва?

Як правило, на підприємствах, особливо тих, які працюють у харчовій промисловості, рідко відбувається повне списання витрат на собівартість виробів. Майже завжди до кінця місяця утворюється певний залишок незавершеного виробництва. Його наявність і обсяг залежать від галузевої приналежності підприємства, тривалості та характеру технологічного процесу. Залишки НЗВ виявляються під час інвентаризації. Вона здійснюється різними способами. Наприклад, це може бути фактичне зважування, об’ємні вимірювання, штучний облік незавершеного виробництва і так далі. Вибір методу буде залежати від специфіки виробів. Отримані дані вносяться до інвентаризаційного опису. Відповідно до неї згодом будуть визначатися витрати, які відносяться до НЗВ. Слід пам’ятати, що матеріали і сировина, які знаходяться на робочих місцях, а також у коморах цехів, необхідно оформляти окремими описами. За НЗВ, представленому у вигляді суміші сировини або неоднорідної маси, призводять 2 показники: загальний її обсяг і кількість матеріалів, які виступають в якості компонентів.

Відомості

Вони складаються на підставі отриманих при інвентаризації даних. Відомості оформляють як організації в цілому, так і по окремих дільницях і робочих місцях, в яких знаходиться незавершене виробництво. Це необхідно для розподілу витрат між випущеними виробами та НЗВ, з одного боку, та окремими видами товарів – з іншого.

Формули

Розподіл витрат між незавершеним виробництвом і готовою продукцією визначається згідно з балансовим узагальненням цих витрат. Для цього використовується рівняння:

З о. м. + НЗВ н. м. = О + З г. п. + НЗВ к. м. + Б, де:

  • НЗВ – незавершене виробництво;
  • З г. п. = собівартість готових виробів (продукції);
  • З о. м. – витрати звітного місяця;
  • Б – витрати по бракованих виробів;
  • О – вартість поворотного сировини (відходів).

Собівартість товарної продукції розраховується так:

З г. п. = З о. м. + НЗВ н. м. – Б – О – НЗВ к. м.

Відображення в балансі та звітності

Відповідно до норм бухгалтерського законодавства, передбачається декілька статей, на яких може показуватися незавершене виробництво: рахунок 20, 23, а також 29. Відображення в балансі здійснюється декількома способами. Зокрема, передбачені такі методи:

  • За фактичною або планової (нормативної) виробничої собівартості.
  • За прямим видатковими статтями.
  • По вартості напівфабрикатів, матеріалу, сировини.

    • Характеристика

    Найбільш достовірним і розповсюдженим вважається перший варіант. Суть методу полягає в тому, що згідно з даними інвентаризації встановлюється обсяг НЗВ по закінченні звітного періоду. Фактична собівартість визначається множенням цієї кількості на середню розрахункову собівартість однієї одиниці незавершеного виробництва. Оцінка за планового показника використовується в серійному або масовому випуску виробів. У цьому випадку застосовується облікова вартість одиниці НЗВ, яка розраховується економістами. Використання такої ціни істотно спрощує процес, однак при цьому більш трудомістким стає визначення собівартості виготовлених виробів. При застосуванні цього варіанту необхідно відображати відхилення від вартості НЗВ за плановою і фактичною собівартістю, яка показується на рах. 20. На матеріаломістких підприємствах використовується метод оцінки за ціною сировини, напівфабрикатів. Цей варіант відрізняється тим, що в складі НЗВ в цьому випадку будуть тільки прямі витрати або тільки матеріали. Всі інші витрати будуть списані на собівартість готових виробів.

    Важливий момент

    Підприємству необхідно вибрати метод оцінки НЗВ і закріпити його в обліковій політиці. При цьому слід звернути увагу на те, що платник для цілей оподаткування може самостійно визначити склад прямих витрат. Дане положення закріплено 318-ї статті ПК. Це дозволяє формувати однаковий склад витрат і для податкового, так і для бухобліку. Платник вправі розраховувати вартість НЗВ за однією методикою. Однак це допускається лише в тому разі, якщо цей вибраний варіант буде закріплений в обліковій політиці для цілей оподаткування. Тут слід взяти до уваги один момент. Податкове законодавство, закріплюючи право платника на свободу вибору методики, вказує, що порядок, згідно з яким здійснюється розподіл прямих витрат, повинен враховувати відповідність здійснення цих витрат виготовленим виробам. Між тим способи його визначення в ПК немає. Відповідно, якщо платнику сподобався який-небудь метод і він вирішив його використовувати, ніяких перешкод для цього немає. Єдине, що важливо, – це не забути закріпити його у фінансовій політиці як спосіб урахування відповідності витрат виготовленим виробам.

    Порядок розрахунку

    Якщо підприємство не хоче змінювати порядок розподілу витрат на НЗВ, який був встановлений за вимогами ст. 319, воно може це зробити. Відповідно, необхідно закріпити цей метод у фінансовій політиці. В даному випадку такі дії будуть проявом самостійності в організації. Слід нагадати, що раніше діяла редакції п. 1 статті 319 НК правила визначення прямих витрат, які приймаються в зменшення бази по податку з прибутку в поточному періоді, залежали від виду діяльності суб’єкта. Підприємства харчової промисловості, наприклад, відносять до переробному сектору. У зв’язку з цим вони здійснюють розподіл сум прямих витрат на залишки незавершеного виробництва в частині, що відповідає їх частці у вихідній сировині, за мінусом технологічних втрат. Розрахунок незавершеного виробництва для цілей оподаткування здійснюється в кілька етапів:

  • Визначення загальної суми витрат, що підлягають розподілу.
  • Розрахунок вартості залишку незавершеного виробництва на кінець періоду.
  • Визначення ціни залишилися виготовлених виробів на складі. Вартість розраховується на кінець місяця.
  • Визначення ціни відвантажених, але не оплачених виробів.

    • Підприємства, зайняті у харчовій промисловості, здійснюють розрахунок незавершеного виробництва, послідовно, в 4 етапи.