Набувальна давність як підстава визнання права власності

Визнання права власності: набувальна давність

Юридична особа або громадянин, який не виступає у якості господаря речі (об’єкта), але сумлінно, постійно і відкрито володіє нею як особистої, може зареєструвати її на себе. До здійснення процедури реєстрації особа може забезпечити захист об’єкта від посягань третіх осіб. Термін набувальної давності залежить від категорії об’єкта. Для більшості речей він становить п’ять років. Набувальна давність на нерухоме майно встановлюється по закінченні 15 років. Особа, яка скористалася цією юридичною можливістю, може приєднати до періоду свого володіння час, протягом якого здійснювалося володіння того особи, чиїм правонаступником він виступає.

Сумлінність

Набувальна давність діє при дотриманні ряду умов. Одним з основних з них виступає за сумлінність. Для дотримання цього принципу досить переконаності суб’єкта в тому, що його поведінка не порушує інтереси інших осіб згідно аномальному статусу речі. Давність виступає конституційною ознакою. Вона, в свою чергу, зумовлює й інші критерії. Так, набувальна давність характеризується відкритістю і володінням річчю як особистої. Разом з цим сумлінність формує умови для безперервного прояви зазначених трьох критеріїв у комплексі. По своїй суті видимість і відкритість виступають в якості окремих її аспектів. Факт приховання свого володіння від інших людей, крім випадків, коли це необхідно з огляду специфічності властивостей, майже завжди вказує на невпевненість у бездоганності його поведінки. Крім того, підставою для сумніви в сумлінності виступає і визнання переваги претензій від якої-небудь особи. Зокрема, це може бути вимога передавати останньому доходи або плоди використання речі (об’єкта).