Іпотечна криза в США в 2008 році: причини і наслідки
Зміна в законодавчому регулюванні банківської системи
Іпотечна криза в Америці, можливо, і не трапилося б, якби не друга причина – зміни законодавства в банківській сфері. Справа в тому, що американці дуже добре засвоїли уроки Великої депресії. Її причиною були комерційні банки, які використовували гроші вкладників для купівлі цінних паперів на біржі. Тоді вони весь час зростали в ціні, тому банки залучали всі вільні кошти для цього. Природно, що коли ціни пішли вниз, то утворилися «бюджетні дірки». Банки фактично спустили всі кошти вкладників на біржі. Ситуація нагадує сучасні пайові інвестиційні фонди. Інвестори вкладають гроші, знаючи, що компанії будуть вкладати їх кошти у різні акції. Тобто інвестори заздалегідь знають про те, що є ризик втратити все, однак прибуток за таким фінансовим операціям вище. Ситуація з депозитами дещо інша: люди відкривають їх заради збереження своїх коштів у збиток можливу вигоду.
Після Чорного четверга для запобігання свавілля банкірів восени 1929 року був прийнятий закон Гласса – Стіголла. Згідно з ним сталося чіткий розподіл банків на комерційні та інвестиційні. Тепер люди чітко знали, що комерційним банкам заборонена торгівля цінними паперами будь-яким способом. Крім цього, введено обов’язкове страхування депозитних вкладів у разі банкрутства банків. Щось подібне ввів російський уряд після того, як криза вибухнула в нашій країні. Але про це ми поговоримо трохи пізніше.
Отже, криза іпотечного кредитування міг би й не настати, якби закон Гласса – Стіголла не зважилися скасувати. Справа в тому, що обсяг вільного капіталу на ринку США був величезний. За різними оцінками, він становив від 50 до 70 трлн доларів. Інвестиційні банки були просто не в змозі освоїти ці суми, і багато кошти виявилися в комерційних банках. Останні були в невигідному становищі: інвестиційні банки отримали прибуток, вкладаючи в іпотечні боргові папери, з 1982 року іпотечні позики стали видавати інші комерційні організації, які не мають статусу федеральних банків.
Комерційні фінансові установи почали лобіювати закон, який отримав назву Гремма – Ліча – Блайлі, або Закон про модернізацію. Обмеження комерційним банкам після Великої депресії були скасовані. Тепер банки мали право на створення комерційних холдингів, які одночасно могли вести комерційну, інвестиційну, страхову діяльність. Тобто фактично приймати депозити, вкладати їх у високо ризиковані інструменти і при цьому самі ж себе страхувати. Схема, геніальна по своїй простоті, відкривала повний карт-бланш банкам.
Одне лише це неминуче могло призвести до руйнівних наслідків для світової економіки. Але і це ще було не все: одночасно обмежили права державних регуляторів і контролюючих органів. Фактично іпотечна криза 2008 року був вирішений цими діями, так як в цих умови з теорії рівноваги Неша кожен буде отримувати максимальну негайний прибуток, не думаючи про довготермінові наслідки.
