Диспозитивний метод правового регулювання: визначення, приклад

Відображення в законодавстві

Диспозитивні норми легко знайти в будь-якому з актів держави. Як правило, в них міститься конструкція «якщо в договорі не передбачено інше». Це означає, що в подібних нормах закріплено певний загальноприйняте правило поведінки, яке підлягає застосуванню лише тоді, коли сторони відносин не домовилися діяти інакше.

Визначення

На питання про те, що таке диспозитивний метод, немає однозначної відповіді. Наприклад, С. с. Алексєєв пише, що джерелом правової енергії за такого регулювання виступають правомірні і, головне, самостійні дії суб’єктів, а не владна воля держави. Р. З. Лівшиць описує диспозитивний метод як прагнення законодавця врегулювати тільки базові лінії поведінки, відмова від детальної та досконалої регламентації. В. І. Гойман і Т. Н. Радько пишуть, що даний спосіб координації базується на обліку ініціативи і самостійності учасників.

Диспозитивність в цивільному праві

Розглянутий метод регулювання є базовим, родовим для цієї галузі права. Диспозитивність відображає всю цивільно-правову специфіку. У подібного роду правовідносинах діють такі принципи, як рівність суб’єктів, їхня самостійність. В силу своєї значущості для цивільно-правового регулювання диспозитивність часто відносять до основних принципів, на яких базується ця галузь права. Це обумовлено тим, що свобода пронизує різні стадії механізму координації цивільних відносин (наприклад, питання правосуб’єктності, юридичних фактів), а також проявляється і в їх змісті (правомочність і обов’язки, захист порушених прав). Раніше диспозитивність традиційно вважалася поняттям лише цивільного права. І лише згодом стало очевидним, що це явище не замикається рамками лише однієї юридичної галузі і має міждисциплінарний характер.