Диспозитивний метод правового регулювання: визначення, приклад

Походження поняття

Термін «диспозитивність» в якості свого джерела використовує пізньолатинське dispositi vus, в дослівному перекладі означає «усматривающий, розпоряджається». Буквальне значення цього слова – «допускає вибір». Диспозитивний метод правового регулювання в юридичній літературі має безліч визначень. Так, Велика радянська енциклопедія трактує це поняття як можливість розпоряджатися процесуальними повноваженнями при захисті. Найбільш поширене визначення методу як способу впливу на існуючі суспільні зв’язки. Тлумаченням цього поняття займаються переважно юристи, що вивчають цивільне право.

Класифікація прийомів координації

В якості основних способів регулювання, що виникають та існують у соціумі суспільних відносин, найчастіше розглядають імперативний і диспозитивний. Метод права необхідно вивчати для встановлення характеру тих чи інших нормативних приписів, визначення міри свободи в поведінці суб’єктів, важливості тих чи інших зв’язків для держави і суспільства в цілому.

Розглянемо, що являє собою імперативний і диспозитивний метод. У найбільш загальному розумінні перший являє собою владне вплив і сувору субординацію усіх учасників відносин. Можна сказати, що суб’єкти мають право на вчинення лише дозволених їм дій. Тут має місце нерівність учасників. Диспозитивний метод права, в свою чергу, характеризується властивим їй властивістю децентралізації управління. Іншими словами, учасникам дається можливість самостійно вирішувати, яким чином себе вести в правових рамках.