Застосування норм права. Стадії застосування норм права

У цій статті буде розглянуто, завдяки яким принципам здійснюється застосування норм права, стадії застосування норм права, а також форми його реалізації. Вихідною позицією реалізації правових норм виступає законотворчість. Приймаючи нормативно-правовий акт, законодавець повинен простежити його відповідність по відношенню до прийнятих раніше законів і Конституції. Норми права створюються для регулювання відносин серед суб’єктів права.

Застосування права – визначення поняття

Застосування норм права – це діяльність уповноважених органів влади, яка спрямована на прийняття законодавчих актів шляхом винесення конкретних приписів.

Такий вид діяльності необхідний у випадках неможливості повної реалізації норм права. Такого роду випадки можна узагальнити в кілька груп:

• коли обов’язки і права не виникають у юридичних або фізичних осіб без стороннього втручання органів влади (наприклад, призов на службу в армію);
• у разі якщо необхідно встановити відсутність або наявність певних юридичних фактів або зареєструвати будь-які юридичні дії (наприклад, посвідчення копії угоди);
• коли суперечка між суб’єктами правовідносин не може бути вирішено без втручання органів влади (розлучення з розділом майна);
• коли необхідно встановити міру і вид відповідальності для правопорушника.

Правозастосування як різновид правових відносин

Так як застосування норм права — це відносини між органами державної влади та його суб’єктами, спрямовані на виявлення правозастосовчих відносин, законодавець не обмежується поділом правовідносин за їх правотворчої і службової ролі. З усіх існуючих правових норм слід виділити такі, які функціонально призначені для безпосередньої регламентації правової діяльності. До числа цих норм належать галузі права, які реалізуються в рамках процесу правозастосування.

Існують також стадії застосування норм права та їх особливості, які володіють певними специфічними рисами. Правозастосовні відносини припиняються, змінюються, виникають внаслідок настання юридичних фактів, які, в свою чергу, представлені у вигляді юридичного складу, що характеризується публічно-владними діями.

Правозастосовні відносини – юридична природа

Теоретиків найбільше цікавлять правозастосовні відносини, а також стадії застосування норм права. ТГП прирівнює правозастосування до процесуальних відносин, які включають в себе як матеріально-правову сторону регулювання, так і процесуально-процедурну.

Матеріальні норми спрямовані на регламентацію відносин між суб’єктами права і органами влади. Предметом регулювання служать організаційні відносини, які складаються в процесі владної діяльності держави.

Правозастосовні відносини визначаються як особливий різновид суспільних відносин, у рамках якої відбувається здійснення державних повноважень, а також реалізація конкретних правових ситуацій.

Ознаки

Стадії застосування норм права мають ряд ознак:

Застосування права передбачає діяльність органів держави.

Несуть владний характер, оскільки рішення приймаються шляхом одностороннього волевиявлення державного органу.

Правозастосовна діяльність відповідає всім нормативним актам, а також Конституції. Необхідність дотримуватися процесуальні норми у правозастосовчій діяльності випливає з дотримання вимог державного примусу, а також законності. Результатом такої діяльності є винесення конкретних приписів, які визначають обов’язки і права учасників правовідносин.

Правозастосувальна діяльність базується на основі державних правових норм.

Застосування права — стадії

Стадії застосування норм права — це складна і в той же час багатоступінчаста діяльність. Законодавчо виділяють 4 стадії правозастосування:

З’ясування обставин у справі.

Встановлення основи по справі.

Винесення юридично значущого рішення по справі.

Доведення прийнятого рішення до всіх зацікавлених громадських і державних органів та їх посадових осіб.

Стадія встановлення обставин справи

Встановлення обставин по справі – це підготовча стадія, завдяки якій здійснюється застосування норм права. Стадії застосування виражені у вигляді значущих фактів події, до якої застосовуються юридичні норми.

Фактичні обставини виступають в ролі юридично значущих тільки в тому випадку, якщо правова норма пов’язує з ними припинення або зміна правовідносин, характер і розмір санкцій. В юридичній практиці вони називаються головними фактами або обставинами, що підлягають доказуванню (наприклад, факт вбивства).

Повна достовірність і належне юридичне закріплення – це принципи, що характеризують застосування норм права. Стадії застосування виражені за допомогою встановлення доказів по справі. Докази – це дані стосовно фактичних обставин, до яких належать аргументи в суперечках, логічні аргументи.

Джерела відомостей про фактичні обставини справи вимагають процесуального посвідчення або закріплення. Наприклад, протокол з переліком предметів, виявлених при обшуку, в обов’язковому порядку підписується понятими. Законом закріплена загальна доступність доказів, а у разі їх неправомірного отримання, вони вважаються недійсними (наприклад, незаконне прослуховування телефонної розмови).

Встановлення доказів – це попередня стадія, завдяки якій здійснюється застосування норм права. Стадії застосування представлені у вигляді логічної діяльності суб’єктів, яка спрямована на встановлення доказів, їх дослідження та оцінку.

Якщо при розслідуванні справи не було виявлено усіх юридично значимих фактів і подій, які мають відношення до правопорушення, після закінчення часу зробити це буде набагато складніше. Чим більше обставин і фактів буде виявлено на першому етапі правозастосовчої діяльності, тим швидше зможуть реалізуватися всі наступні етапи.

Встановлення юридичної основи справи

Встановлення основи по справі – це друга стадія, завдяки якій здійснюється застосування норм права. Стадії застосування являють собою структуровану діяльність органів влади, яка передбачає:

Вибір норми, яка підлягає застосуванню.

Перевірку тексту нормативного акта, що містить необхідну норму.

Перевірку її достовірності та закономірності дії в просторі, по колу осіб та часу.

З’ясування змісту і сенсу норми.

Вибір норми права здійснюється після встановлення характеру розглянутих обставин. Стадії процесу застосування норм права насамперед спрямовані на визначення галузі законодавства, яка регулює конкретні правовідносини. Після чого встановлюється вид відносин, під які підбирається певна норма, що передбачає конкретну життєву ситуацію.

Вибравши норму права, законодавець перевіряє справжність тексту правового акта, де міститься припис. Потім з’ясовується, які зміни були внесені в нормативний акт. Після цих дій в обов’язковому порядку проводиться «критика» правової норми, яка передбачає детальну і всебічну перевірку можливості застосування норми права до конкретного життєвого випадку. Критика, в свою чергу, підрозділяється на «нижчу» і «вищу».

Завдяки «вищої» критиці проводиться перевірка правомірності закону, встановлюється наявність протиріч. Також перевіряється, не призупинено він в дії, поширюється коло його впливу на виниклі правовідносини. Якщо норма права не проходить «вищу» критику, її застосування ставиться під питання. Не можна застосовувати правову норму, яка була прийнята після настання регульованих правовідносин.

«Нижча критика» відноситься тільки до законодавчого тексту. Вона спрямована на оцінку словесного викладу норми, а також на усунення похибок (машинописних або поліграфічних), які були допущені в процесі набору.

Перший етап стадії застосування норм права коротко можна охарактеризувати як попередню правову кваліфікацію, по закінченні якої підлягає визначенню коло обставин по справі. Остаточна кваліфікація здійснюється при формулюванні підсумкового висновку, стосовно юридичних норм, які підпадають під конкретний життєвий випадок.

На останньому етапі правозастосовчого процесу підлягає з’ясуванню значення, а також зміст законодавчого акту, іншими словами, здійснюється тлумачення правової норми. Такий вид діяльності здійснюють всі учасники правовідносин, так як норми права носять абстрактний характер, хоча і застосовуються до конкретного життєвого випадку. Також на цьому етапі правозастосування необхідно встановити всі допоміжні норми, які згодом допоможуть усвідомити основну норму права.

Винесення рішення по справі

До завершальної стадії процесу застосування норм права належить винесення рішення справи. З формального боку ця стадія виражена у вигляді міркування, в якому факти підлягають підведенню під правову норму. У цій ситуації суд або інший правозастосовний орган в силу своїх владних повноважень застосовує загальні правила до сформованих життєвих обставин.

Результатом вирішення справи є владне розпорядження чи веління, яке представлене в документальній формі (акт, вирок, рішення, висновок). Державно-владне веління має двояку функцію:

Юридичне значення полягає в констатації або визнання існування певних фактів у справі, а також їх правомірності.

Після прийняття рішення є необхідність додаткової діяльності компетентних органів, спрямованої на виконання рішення суду, яким було накладено стягнення.

Рішення по справі займає підлегле становище по відношенню до інших актів правотворчості, а також ґрунтується на нормах права, що видаються з метою індивідуального впливу.

Органами влади приймаються юридично значимі документи, які характерні конкретно для цієї стадії застосування норм права (приклади: основний акт, що закріплює рішення по справі, і допоміжний акт – приймається при встановленні фактичних обставин у ході судового процесу).

Рішення по справі вважається одним з найбільш важливих актів з двох причин:

• суб’єкти, які приймають рішення, ответствены за свої дії перед громадянами і державою;
• рішення відіграє вирішальну роль у долі суб’єктів, на яких поширюється дія нормативного акта.

Винесення правильного рішення забезпечує:

• зміцнення законності і правопорядку в цілому;
• підтримку авторитету держави в суспільстві;
• формування поваги до закону;
• охорону прав людини.

На практиці всі стадії застосування права перебувають у нерозривній єдності один з одним, а також нерідко виражаються посредствоом ідентичних дій. У практичній діяльності стадії розгляду представлені в цивільному і кримінальному провадженні.

У сфері кримінальної представлені такі стадії правозастосування, як:

Судовий розгляд.

Попереднє слідство.

Виконання вироку.

В цивільному судочинстві виділяються стадії:

Судової підготовки.

Розгляду спору.

Виконання прийнятого рішення.

Але, незважаючи на поділ правозастосовчих стадій по галузях, всі вони переслідують єдину мету – встановлення обставин справи та ухвалення юридично значущого рішення.

Доведення прийнятого рішення до відома всіх зацікавлених громадських і державних органів, а також посадових осіб

Компетентний орган займається не тільки винесенням владного рішення по справі, але і доводить відомості про його прийняття до зацікавлених осіб. Такі дії здійснюються як після прийняття рішення, так і по закінченні певного часового проміжку.

Прийняте рішення визначає подальшу долю суб’єктів, які фігурують у справі, впливає на фактичні обставини по справі, встановлює обов’язки і права осіб, які беруть участь у виробництві, закріплює санкції по відношенню до правопорушників.

На цій стадії процес правозастосування закінчується, після чого настає реалізація прийнятого рішення.

Висновок

Застосування права являє особливий вид діяльності компетентних органів, яка спрямована на реалізацію законодавчих норм через винесення індивідуальних приписів.

Основні стадії застосування норм права здійснюються в чотири етапи:

Визначення юридичної основи справи.

Встановлення обставин справи.

Винесення рішення.

Доведення встановленого рішення до відома всіх зацікавлених громадських, державних органів, а також посадових осіб.

Всі чотири стадії об’єднує одна специфічна риса, яка виражається в юридичній оцінці всієї сукупності обставин справи шляхом віднесення конкретного випадку до необхідної юридичної норми.

Правозастосування зобов’язана відповідати основним вимогам законності, доцільності, справедливості й обґрунтованості.