Вільні економічні зони Китаю: список і особливості

Успішні економічні перетворення

Перетворення, які вивели Китаю на одну з провідних позицій з економіки серед країн світу, почалися в 1978 році. Перший етап реформ був спрямований на регіони, де переважало сільське господарство, а велика частина населення перебувала за межею бідності.

Пізніше почалося впровадження багатоукладної економіки, була проведена реформа ціноутворення і проголошена політика «відкритих дверей».

Останній напрям передбачало активне залучення іноземних інвестицій і міжнародне співробітництво допомогою створення спеціальних економічних зон.

Вільні економічні зони Китаю (коротко іменуються СЕЗ) в кількості шести утворень були засновані вже до 1982 року. Результати їх створення були просто приголомшливими. Так, вже до кінця вісімдесятих років Китай став лідером по виробництву цементу і бавовняних тканин, а також входив в трійку найбільших постачальників вугілля, хімічних добрив і сірчаної кислоти.

Основні цілі створення особливих економічних зон

Вільні економічні зони Китаю створювалися в рамках «політики відкритості» («кайфан»). Основною метою формування таких регіонів стало прагнення залучити іноземний капітал, оволодіти досвідом інших країн в управлінні, перейняти новітні технології і розробки, а також підготувати національні кадри. Серед інших завдань створення ВЕЗ можна перерахувати такі:

• збільшення валютної виручки з експортної продукції;
• стимулювання реформи, перевірка нової економічної моделі;
• забезпечення прискореного рівня розвитку регіонів, в яких знаходяться вільні економічні зони Китаю;
• вихід держави на міжнародну арену (світовий ринок);
• розвиток зовнішньоекономічної діяльності;
• активізація розвитку китайської економіки загалом;
• створення «буферів» після повернення Макао (1999 року) і Гонконгу (1997);
• оптимальне використання природних ресурсів держави;
• передача передових розробок та новітніх технологій у внутрішні райони держави.

Швидким темпам розвитку китайської економіки і вдалому формування СЕЗ сприяли такі фактори, як дешевизна робочої сили, вигідне географічне положення (довга берегова лінія, наявність портів), наявність природних ресурсів, юридичні гарантії для іноземних вкладень, близькість Тайваню, Гонконгу і Макао, забезпечення припливу ресурсів у СЕЗ зі всієї країни.