19-20 століття
У вітчизняному та зарубіжному законодавстві в якості найважливішого ознаки зґвалтування виступало не застосування фізичного впливу як такого, а відсутність добровільної згоди на секс. У цьому зв’язку неправомірне діяння поділялось на два підвиди. У законодавстві, таким чином, виділяли злягання з жінкою без її згоди та без застосування фізичного впливу і зносини проти волі жертви з використанням сили. До першого підвиду відносили:
Розбещення малолітньої дівчини без використання сили, але на зло її невідання і невинності. Згідно з Укладенням про покарання, в якості жертви визнавалися дівчата до 14 років, а в Закавказзі – до тринадцяти.
Зносини з жінкою, яка перебуває в стані безпорадності, коли вона не могла захиститися, якщо воно не спровоковане самим винним для подальшого наруги. До цієї категорії відносили випадки злягання з жертвою, яка перебувала без свідомості. Наприклад, жінка могла спати, бути п’яною, божевільною і так далі. У російському праві такі випадки не були передбачені прямо, проте в судовій практиці вони визнавалися як зґвалтування. Те ж саме було характерним і для Франції, Голландії, Бельгії. Законодавства цих країн не передбачали спеціально такі випадки, але вважали їх видом зґвалтування, хоча і менш тяжкими.
Злягання з використанням обману, але без використання фізичного впливу. У багатьох законодавствах ці випадки передбачалися окремо. У Російській Укладенні та Французькому кодексі такі злочини не встановлювалися прямо, але судова практика розцінювала їх як зґвалтування.
У другу категорію входили випадки наруги над жінкою, до якої було застосовано фізичне вплив з метою усунення її опору. Істотним обставиною, крім іншого, старе право вважало сімейний стан зґвалтованою. За наругу над заміжньою жінкою покарання було більш суворим.
