Ст. 56 ЦПК РФ. Обовязок доказування

У рамках судового провадження обов’язок доказування вимог і заперечень лежить на кожній стороні, що їх висуває, якщо інше не передбачено законодавством. При цьому особа, уповноважена здійснювати розгляд у справі, визначає обставини, які мають, на його думку, значення для процесу. Суд також встановлює, який саме стороні їх необхідно довести, виносить факти на обговорення. Це положення поширюється і на ті обставини, на які сторони не посилалися. Дані правила встановлює ст. 56 ЦПК РФ. Розглянемо особливості її застосування докладніше.

Загальні відомості

Незважаючи на правила, які закріплює ст. 56 ЦПК РФ (у новому викладі), суд не може відкладати рішення про прийняття заяви до того, як зацікавлені особи нададуть обґрунтування. У законодавстві визначається коло осіб, відносно до яких діє дана норма. Зокрема, ст. 56 (ч. 1) ЦПК поширюється на безпосередніх учасників розгляду (позивача і відповідача), третіх осіб, органів, посадових осіб, які подали заяву/клопотання на захист інших суб’єктів, а також на прокурора.

Нюанс

По справах, пов’язаних з встановленням фактів, що мають правове значення, які розглядаються за правилами окремого провадження, на зацікавлених суб’єктів лежить обов’язок надати докази на підтвердження неможливості отримати необхідні документи або відновити втрачені акти. При цьому не виключається право судової інстанції витребувати зазначені матеріали за своєю ініціативою.

Ст. 56 ЦПК РФ з коментарями

Сторони подають документи і відомості на підтвердження не тільки тих фактів, на які посилаються, але і тих, які необхідно встановити судді в їх інтересах за конкретним типом справ. В якості прикладу може виступати заяву про відшкодування шкоди здоров’ю. Роботодавець може звільнятися від обов’язку компенсувати шкоду працівникові тільки у випадку, якщо зможе довести, що наслідки виникли не з його вини. Це положення зафіксовано в ст. 1064 ЦК. Виняток становлять випадки заподіяння шкоди джерелом високої небезпеки. Відповідно, ст. 56 ЦПК РФ не поширюється на позивача, а на відповідача – роботодавця. Разом з тим потерпілий повинен надати матеріали і відомості, що підтверджують, що шкода виникла в процесі виконання ним його професійних обов’язків.

Відповідність дійсності інформації

За ст. 152 (п. 1) ЦК, відповідач зобов’язаний довести достовірність поширених відомостей. Позивач, в свою чергу, повинен надати підтвердження факту розголошення відомостей, а також їх порочить характер. Разом з цим за змістом п. 1 зазначеної норми, коли громадянин, щодо якого ЗМІ опублікувало дані, що не відповідають дійсності, які зачіпають його інтереси, оскаржує відмову редакції видати його відповідь на публікацію, позивач доводить, що ці матеріали порушують його права. За ст. 10 Конвенції, що регламентує сферу захисту свобод людини, а також ст. 29 Конституції, при розгляді справ, що стосуються захисту гідності, честі, ділової репутації судам необхідно розрізняти твердження про факти, достовірність яких є можливість перевірити, і думки, оціночні судження, переконання, які не можуть виступати як предмет судового захисту. Встановити відповідність дійсності останніх представляється вкрай проблематичним. Відповідно, до них не можна застосувати ст. 56 ЦПК.

Важливий момент

При розгляді справ про захист гідності, ділової репутації та честі слід брати до уваги, що в якості обставин, що мають в силу ст. 152 ЦК істотне значення для розгляду, які повинні визначатися суддею при прийнятті позову та підготовці матеріалів до слухання, виступають:

При відсутності навіть однієї з зазначених ознак позов не підлягає задоволенню.

Позовна давність

У ч. 2 ст. 56 ЦПК встановлено право суду виносити на обговорення обставини, що представляють правове значення для розгляду по справі. Однак дане правило не стосується позовної давності. Це обумовлено існуванням спеціальної норми матеріального права (ст. 199, ч. 2 ЦК). Вона пов’язує застосування давностного терміну тільки з тим, буде чи про це заявлено стороною спору. За цих обставин суд не може застосовувати ч. 2 ст. 56 ЦПК і за власною ініціативою виносити це питання на обговорення.

Додатково

До суб’єкта, ходатайствующему про визнання його в якості біженця, не застосовуються правила ст. 56 ЦПК. Він не повинен надавати підтвердження вимушеності його виїзду з місця постійного проживання. Цей суб’єкт лише зобов’язаний повідомити відповідним органам інформацію, необхідну для розгляду його клопотання.

Презумпції

Доказуванням у цивільному виробництві називають правомірну діяльність сторін розгляду та суду по встановленню, одержання, вивчення та оцінки мають юридичне значення відомостей про обставини спору. Воно здійснюється у формі, встановленій законодавством. Доведення спрямоване на вирішення справи, ухвалення обґрунтованого і правомірного судового акта. У частині першій розглядуваної норми встановлено, що кожній стороні необхідно надати підтвердження тих обставин, на які вона посилається, і на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. При цьому зроблено застереження про те, що в законодавстві можуть передбачатися інші правила. До їх числа, наприклад, відносять презумпції (припущення). Вони досить різноманітні і досить численні. Вони ґрунтуються на поширених в суспільстві припущення про існування певного факту з достатньо високим рівнем вірогідності. У літературі найбільш поширеними є презумпції:

Юридичні припущення завжди знаходять закріплення в правових нормах. Вони можуть бути як в ЦПК, так і в положеннях матеріального права. Цим юридичні презумпції відрізняються від фактичних презумпцій. Іншими словами, різні нормативні акти включаються спеціальні правила, що регламентують діяльність по доказуванню. Такі норми, власне, скасовують або змінюють загальні правила. В цілому ж доведення супроводжує будь-яке судове провадження. Навіть на стадії подання позовної заяви суб’єкт повинен додати документи, що підтверджують його вимоги.