Принцип публічності в кримінальному процесі: поняття, коментарі і особливості

Співвідношення

Публічність – це один з головних принципів кримінального судочинства, згідно з яким посадові особи і органи влади діють лише стосовно держави і захищають його інтереси. Права особистості тут твердо встановлені законом. Це важливо знати.

У свою чергу, диспозитивність у кримінальному судочинстві дає можливість громадянам самостійно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами, не вдаючись до допомоги держави. Тим не менш, зазначений принцип тут не так яскраво виражений, як публічність. Адже в умовах диспозитивності інтереси особистості стають набагато важливіше державних. Більше того, вони стоять на першому місці.

Але як же все-таки взаємодіють між собою принципи публічності і диспозитивності в кримінальному процесі? Їх взаємозв’язок полягає в тому, що разом вони забезпечують існування трьох видів звинувачення:

• приватне, де відкриття справи відбувається тільки після того, як постраждалий напише заяву про притягнення до відповідальності за вчинене конкретне особа;
• публічне – збудження і подальше розслідування справи не залежать від думки учасників процесу (у тому числі потерпілого) і здійснюються органами слідства і дізнання у виді службового боргу;
• приватно-публічне – являє собою діяльність потерпілого і дізнання, слідства і прокуратури по розкриттю вчиненого та притягнення винного до відповідальності за скоєне.

Таким чином, взаємодія інтересів особистості і держави розуміється як співвідношення публічності і диспозитивності в кримінальному судочинстві.