Поняття влади. Поняття державної влади. Поняття виконавчої влади

Влада – один із найбільш цікавих феноменів людських відносин. Поняття влади є ключовим у політології, оскільки воно закладає своєрідний фундамент для визначення і позначення таких явищ, як політичні інститути, руху і суть самої політики. Вивчення її природи робить можливим виокремлення політики із загальної сукупності суспільних відносин в окрему щабель ієрархії, яка до того ж замикає піраміду взаємин. І в цьому сенсі вкрай важливим є вивчення базових елементів, що входять в поняття державної влади з точки зору механізмів її поділу. І особливо актуальне це питання саме в Росії.

Витоки вивчення

Поняття влади філософи намагалися досліджувати з незапам’ятних часів. Перші спроби визначити сутність явища зробили, зрозуміло, на Сході, а саме в Китаї і Індії. У західній ідеології спроби проникнути в суть і зміст феномену влади здійснювалися у Стародавній Греції практично всіма провідними філософами. Абсолютно на кожному відрізку історичного часу спочатку філософи і письменники, потім історики і політологи задавалися питанням про те, що ж це таке, що її обумовлює, чому одні здатні бути політичними лідерами, а інші – ні, носить вона в собі спадкоємність, співвіднесеність з божественним і так далі.

На сьогодні в політологічної думки прийнято ухвалу влади, згідно з яким, це «особливе вольове ставлення суб’єкта до об’єкта цього відношення». Особливість проявляється в умінні спонукати діяти другого суб’єкта з волі і бажанням першого. Крім того, дослідники сходяться на тому, що поняття і сутність влади зводяться до дуже простої формули: влада зумовлюється підпорядкуванням. Інакше кажучи, це можливість і право одного або групи суб’єктів приймати рішення, які носять обов’язковий характер для інших суб’єктів.

Суб’єкт

Поняття та структура влади починаються з визначення її об’єкта і суб’єкта. Безпосереднім інструментом відправлення влади є кошти, або ресурси. Суб’єкт – той, хто її відправляє. Це може бути конкретна особистість, організація, орган та інше. Особистість, яка є її носієм, повинна мати не просто бажанням панувати, але і волею. Крім того, у неї повинні бути відповідні компетенції і беззаперечний авторитет.

Зрощення влади з її носієм, що має абсолютну поширення, підтверджує верховенство особистості. Саме тому широко застосовуються такі міфологеми, як дії, свавілля, рішення влади та інше, безумовно, коли маються на увазі конкретні особи та управлінські органи.

Носій влади виявляє її декількома способами. Накази або розпорядження передбачають необхідність підпорядкування. Підпорядкування виражається у відповідній поведінці приватної волі по відношенню до загальної волі влади. Покарання виражається в наданні впливу при небажанні підкорятися пануючої волі. Четвертий елемент передбачає нормування поведінки людей. Це означає наявність певного зводу правил, який підпорядковує поведінку людей загальним інтересам.

Об’єкт влади

Поняття влади буде неповним, якщо повноцінно не змалювати того, на кого влада спрямована. Влада немислима і неможлива без об’єкта. Розуміння прямої залежності носія влади від рівня підпорядкування виразилося у формуванні інституту громадянської непокори. У двадцятому столітті ця виявлена закономірність стала широко використовуватися в якості ненасильницької боротьби з правлячим режимом і існуючим порядком. Доказом того, що цей метод – абсолютно працююче засіб, є звільнення від колоніального становища Індії та ряду інших країн на Близькому Сході та в Африці.

Взаємовідносини об’єкта і суб’єкта влади визначаються діаметрально протилежними аспектами. Це може бути запеклий опір або ж повне і добровільне підпорядкування. На думку вчених, на глибину підпорядкування впливає ряд критеріїв: якості того, на кого спрямована влада, і особливості пропонованих до нього вимог, рівень авторитету відправника влади і те, наскільки вичерпну у нього обсяг ресурсів і засобів впливу.

Основи владарювання

Адресат визначається, насамперед, якістю політичної культури того контексту, в якому він знаходиться. Найбільш глибоке підпорядкування властиво патріархальним і подданническим системам цінностей і культурологічних контекстах. Усвідомлення цього є важливим елементом, що входить в поняття влади. Форми влади, такі як авторитарні і тоталітарні, сприймаються саме там, де зміцнилася звичка жити у покорі, де велика частина людей прагне твердої руки і тільки в ній бачить можливість щодо справедливого суспільства.

Основним важелем, який спонукає до тотального підпорядкування, є страх. Як правило, саме він є чи не основним фундаментом тиранічних систем управління. У той же час психологи схильні стверджувати, що це підстава дуже крихке, оскільки такі основи запросто розвалюються під ймовірністю уникнути покарання за порушення заборон.

Стабільні скріпи

На думку фахівців в області права і політології, стабільність влади забезпечується особистою зацікавленістю. Саме цей фактор дозволяє тим, на кого вона спрямована, добровільно підкорятися і виконувати розпорядження, виключає необхідність зайвого контролю і витончених систем покарання.

Серйозною мотивацією для добровільного підпорядкування може стати також і авторитет управлінця, схиляння перед яким обумовлено винятковою повагою до його досвіду, розуму та іншим якостям. У цьому випадку обопільна зацікавленість і авторитет роблять владу більш ефективною і міцною. Причому на якомусь етапі підлеглі починають ідентифікувати себе зі своїм керівним лідером.

Суб’єкт і об’єкт є діаметральними полюсами. Між тим, поняття та структура влади визначаються не тільки цими полюсами, але і їх сполучною елементом – ресурсами.

Ресурси як ключ до влади

Основою взаємин, що базуються на підпорядкуванні, є механізм розподілу ресурсів, який, на думку більшості соціального, абсолютно несправедливий і нерівномірний. Однак саме система і механізм розподілу, в сучасному світі особливо, забезпечує кінцівку або всеосяжність влади.

У цьому сенсі під ресурсами розуміються цінності, важливі для адресата, до яких належать гроші або інші матеріальні блага. До ресурсів також належать засоби нематеріального характеру, які можуть впливати на моральну сторону особистості: наприклад, телебачення, преса – будь-які комунікаційні та інформаційні засоби. Крім того, важливу роль грають і знаряддя, які надають їм можливість за непокору позбавляти будь-яких цінностей, найважливішими з яких визнаються життя і свобода. До таких інструментів належить інститут каральних органів.

Класифікація

Згідно з однією з прийнятих у науці класифікацій, зазначені ресурси можуть бути позначені як утилітарні, нормативні та примусові. Ще одна класифікація передбачає диференціацію за основними видами діяльності: економічні, соціальні, політико-силові, культурно-інформаційним.

Економічні ресурси входять як один з базових елементів у поняття влади і держави. Вони забезпечують лояльність не тільки політиків, але і цілих пластів населення. Вони можуть використовуватися для заохочення, і для покарання. Соціальні ресурси характеризуються можливостями пересування по соціальній ієрархії і функціонуванням так званого соціального ліфта. Інформація, а також знання в сучасному історичному періоді придбали зовсім іншу значущість і зміст. Значущість культурно-інформаційних ресурсів з кожним днем зростає і вже сьогодні помітно тому відсуває силові та економічні ресурси. Втім, силові ресурси поки ще утримують позиції найважливішого джерела влади.

Типологія влади

У науковій літературі прийнято декілька видів класифікацій влади в залежності від базових аспектів. По ареалу дії влада може бути політичної, ідеологічної, економічної, юридичної, соціальної, світської чи духовної. Обсяг прерогатив визначає владу державну, міжнародну, сімейну, комерційну та інше. Адресат влади визначає суспільну, класову, партійну або особисту владу. Поняття влади також передбачає розподіл за способом управління на демократію, авторитаризм, тоталітаризм, деспотизм та інше. Соціальний тип управління передбачає рабовласництво, феодалізм, буржуазну, ліберальну та інші види влади.

І в той же час фахівці схильні вважати найбільш повноцінною класифікацію, яка враховує як базового ранжирування ресурси. У цьому випадку виокремлюють владу економічну, соціальну, духовно-інформаційну, примусову і політичну.

Держава як оплот влади

Поняття державної влади передбачає, що головний структурний елемент у вигляді держави підпорядковує своїй волі інші громадські структурні елементи, використовуючи систему примусу і заохочення. Принцип поділу влади є чи не основним, покликаним забезпечувати свободу, законність і справедливість суспільства. Поняття і ознаки державної влади базуються, насамперед, на цьому чільне принципі.

Державна влада у відомому сенсі корелюється з політичною владою. Вони обидві значимі і необхідні з суспільної точки зору і є публічними. В той же час це різні явища. І тут одне з основних, чим визначаються поняття і ознаки державної влади, – масштабність впливу. Вона поширюється на всю територію країни без винятку, а також на все населення, причому не тільки на своїх підданих, але і на приїжджих. Єдине виключення в цьому сенсі становить іноземна дипломатичний корпус. Політична влада включає в себе масштаб однієї політичної партії.

Ознаки державної влади

До них відносяться: обов’язкова присутність суб’єкта і об’єкта; законодавчо закріплені повноваження суб’єкта; прописаний механізм реалізації; поділ влади; легітимність влади.

Остання ознака має два аспекти. Власне легітимність, що означає схвалення влади суспільством. Це саме та госвласть, яка відповідає уявленням громадян, які проживають у цій країні. Очевидно, що ці уявлення ґрунтуються не на юридичних нормах, а на матеріальних, соціальних та інших умовах.

Законне обгрунтування влади досягається шляхом її легалізації. Це абсолютно юридичний аспект. В демократичних і парламентських державах легальність влади забезпечується конституціями.

Розділяй і володарюй

Про принцип поділу влади задумалися більше двох століть тому. Французькі просвітителі, зокрема, стверджували, що судова, законодавча та виконавча влади мають бути віддільні і незалежні один від одного, щоб забезпечувати свободу і справедливість. Об’єднання їх в єдиних руках призведе до зловживань. Непрекословное виконання законів, прийнятих у державі, входить основою в поняття виконавчої влади. Законодавча відповідно передбачає формулювання обов’язкових до виконання всіма громадянами зводів законів. Поняття судової влади, у свою чергу, передбачає справедливе винесення вердиктів у повній відповідності з буквою закону.

Носій законодавчої влади – парламент. Саме він приймає закони, зміни в головний державний документ – Конституцію, крім того, затверджує склад уряду, бюджет, приймає поправки в Податковий кодекс, ратифікує міжнародні документи, приймає рішення про оголошення війни. У Росії він представлений Федеральними зборами, яке має дві палати: верхню – Рада Федерації, і нижню – Держдуми.

Поняття виконавчої влади ґрунтується на незалежності і самостійності. Ця гілка несе ряд повноважень з державного управління. Повноваження здійснюються через мережу державних органів. До таких органів належать міністерства, федеральні відомства, служби й агентства. У регіонах, крім міністерств, ці функції виконують також держкомітети. Саме вони проводять політику державної влади в життя суспільства.

Застосування права, законодавчо закріпленого, в судовій практиці є одним з основних елементів, що входять в поняття судової влади. На території Росії здійснюється тільки судами. У компетенцію входить вирішення адміністративних та кримінальних правопорушень, арбітражних спорів між організаціями і людьми. Крім того, у судових рамках проходить і оспорювання нормативних документів з питань їх відповідності вищому закону – Конституції.